У моєму серці б’ється серце ангела
Такого вразливого і до болі знайомого;
Знайте, скільки б ви не гоїли шрами
Вони залишаться протягом вічного.
У моєму серці звучать фронтальні марші –
Себто гомонить нова революція,
Де люди будуть битися лише словами –
(кийків не буде більше на місці злочину).
…
У моєму мозку план захоплення ґрунту
В їхніх – схема захоплення люду.
Тільки б не лютий. Кривавий місяць у бруді
Кров’ю промитий як голови тих, що оглухли.
В моєму серці чується голос ангела,
Такого світлого і світом живим покинутого.
Моральна казка – читати вірші на ніч –
Шкодить усьому здорову й тихому глузду.
***
Мій проклятий нерв – защемило у скронях,
Я, здається, живу останнім життям.
Бо так важко мені все для себе радіти,
Піді мною нарешті останній снаряд.
Все живе пролетіло – я торкаю губами,
Землю рідну свою, що нас всіх берегла.
Я топтався по ній, а тепер буду мертвий.
Що б без тебе робив я? – тепер прощавай.
Не побачимось більше, не обіймемось більше,
Лиш дерева дістануть мене з небуття.
Я прошу, доживи до тієї країни,
Що не буде в руїнах, надій сподівань.
Наді мною нарешті зблакитнене небо.
Жаль в останню секунду проймає Весна.
Я сюди вже живим не повернуся,
А ти квітни моя українська земля!!!
***
Інша Матильда
Мої бажання хтось підслуховує зверху,
По всьому тілі рахуючи кистями шрами,
І дощ змиває усе, крім старої химери,
І сон ховається в полі твоїми вітрами.
По всьому тілі, в пульсі приховані сфери.
Вони не мовчать зникаючи між берегами.
Матильда не з тих, хто вірить в банальні афери –
Її намисто переповнене все сльозами.
Відлуння епох знаходить залишки ери,
Що десь недалеко, але не поряд із нами.
В тумані звучатимуть постріли легіонерів –
Вбиватимуть в спокої іншу Матильду словами.
Панічність ілюзій оспівується нею віками
І тіло рахує до болю загоєні шрами.
Здається, земля стихає в далекому небі…
Такі, як Матильда, в душі усі ідеали.
