Лукії Квич було лише 14, коли 20 лютого 2014 року у Криму почали з’являтися російськомовні військові. Через те, що на їхній формі не було жодних розпізнавальних знаків, мирні мешканці півострова прозвали їх «зеленими чоловічками». Саме так і розпочалася анексія Криму, а згодом збройний конфлікт. Ситуація в рідному Севастополі Лукії тоді загострювалась з кожним днем, тож сім’я прийняла рішення виїжджати.
“Їхала я з мамою, і в нас ще є дві сестри, і брат. Ми виїжджали, а мій батько відмовився їхати. Він сказав, що він не полишить дітей і службу. Оскільки, по-перше, в нас була там хороша і міцна громада в церкві, а, по-друге, для нього насправді дуже щемка тема співпраці з військовослужбовцями”.
Уже за декілька днів, коли Лукія разом із сім’єю покинула півострів, її батька викрали російські військові, а вдома “зелені чоловічки” провели обшуки.
Після цього батька Лукії арештували. Але родині вдалося його звільнити вже за декілька днів. Чоловіку довелося підпільно виїжджати з території півострова до Тернополя. Сьогодні ж він й досі знаходиться у розшуку в російських окупантів. Сама ж Лукія вже через 2 роки вступила на навчання до Львова, а згодом до Києва, де й планувала будувати своє життя. Проте повномасштабне вторгнення росії в Україну знову перевернуло все з ніг на голову. Дівчина повернулася до родини та вже у Тернополі зайнялась волонтерством. Нині Лукія працює в громадській організації «КримSOS», де допомагає людям, котрі так само, як вона втратили свої рідні домівки через війну – почати життя спочатку.
Громадська організація розшукує ініціативні групи, які мають у задумі власні проєкти, що допоможуть інтегруватися переселенцям в громадах нашого краю.
