Ще з дитинства любов до української вишивки Ірині Сампарі прищеплювали її рідні – бабуся та мама. Свою першу вишивку, пригадує вона, у дитячому віці створила разом із татом. Так і продовжила займатися рукодільним мистецтвом і в дорослому віці. Сьогодні вона є професійною майстринею народних художніх промислів у галузі вишивки.
Майстриня зізнається, коли бере голку в руки, то одразу до неї приходить спокій та врівноваження думок. Ірина Сампара вишиває для людей, кому хоче подарувати частинку свого тепла, любові та уваги. Вишиває дуже багато різноманітних виробів: доріжки, рушники, ікони, але найбільше полюбляє сорочки. Їх також вважає оберегами.
За фахом Ірина – сімейна лікарка. Деякі її пацієнти знають, чим вона захоплюється, та є ті, для кого це приємна новина.
“Приходять і кажуть: ми стільки років за вами спілкуємося, і навіть не знали, поки в газеті не побачили чи поки по телебаченні”, – каже Ірина Сампара.
Ірина зізнається: український національний одяг – вишиті сорочки чи плаття вона полюбляє одягати як у святкові дні, так і просто на прогулянку чи, до прикладу, на роботу.
“Я сорочки вишиті одягаю частіше, ніж цивільний одяг. Мабуть, чотири рази в тиждень різні події та нагоди одягнути вишиття. Я вже і дочку свою привчила”, – ділиться вишивальниця.
