Головна суспільство Завалів – одне з найстаріших сіл Галичини

Завалів – одне з найстаріших сіл Галичини

185

В історії одного галицького села – доля чи не більшості українських містечок, сіл та селищ. Історія до глибини віків. Село Завалів на Підгаєччині пам’ятає не одне століття. Татарські набіги, світові війни, багатовікова відсутність власної держави, економічний занепад призвів до еволюції навпаки: місто, містечко, село. Сьогодні у Завалові люди моляться за мир та сподіваються на світле майбутнє для свого села.

Нашим екскурсоводом у Завалові був місцевий вчитель Володимир Чистух. Фізик за фахом та історик за покликанням. У пана Володимира знань про рідне село аж на цілу книжку. За кілька годин перебування у Завалові ми почули, що найменше історію цілої країни, а це все була лише розповідь про одне галицьке поселення. Стільки легенд, як у Завалові, навряд чи почуєте де інде. Завалів – одне з найстаріших сіл Галичини. Люди жили тут споконвіку. Щодо письмових згадок про село, то в істориків є кілька версій. У Завалові повірили у найдавнішу і у 2010 відсвяткували 700 річчя села. Завалівські легенди розпочинаються із назви села. Походить вона від трьох валів, що насипані за княжої доби для оборони від монголо-татарських завойовників.

– Коли відбувалися масові напади турецько-татарських нападників. Тут спорудили три вали в селі. Спорудили один вал під горою. Є залишки. Один вал за Кам'яною горою. Ну і в напрямку до села Носова там був третій вал. І від того пішла назва село Завалів, яке міститься за валами, – розповідає Володимир Чистух.

У ще одну місцеву легенду перетворився колись могутній та знаний на усю Галичину  замок. Знаходився він десь на оцих гробках. Замок у Завалові міцнів та розвивався разом з поселенням. Останній його  господар, віденський адвокат українець з боярського роду Олександр Рачинський,  заклав бібліотеку і мистецький архів. Але у 1915 році замок пограбували і частково знищили. Після другої світової війни його розібрали  дощенту. Сьогодні про колись могутню споруду нагадують залишки липової алеї, ось ці три чорні горіхи та родинний гробівець родини Рачинських.За радянських часів на місці замку звели тракторну бригаду та ферму. Але чи то місце (прокляте), чи то доля нещаслива  але і від колгоспу сьогодні не залишилося й сліду.

– Події нинішні завалівські, напевно, центр їх перемістився на Кам'яну гору, де колись був монастир. Зараз там споруджено капличку. Там цілий комплекс. Навіть в планах там було взагалі зробити туристичний центр, але є тільки те, що зроблено по ініціативі місцевого священика отця Михаіла Демиди, – розповідає пан Володимир.

Люди кажуть, коли піднімаєшся на Кам’яну гору, відчуваєш щось особливе, яке знеболює  душу і кличе до роздумів про щось вище і вічне. Історія цього святого місця сягає глибокої давнини.  І знову без легенди не обійтись. Галицький воєвода Роман, оточений татарськими ордами, під час молитви побачив святого Миколая, який наказував вставати, битись та перемагати. Тоді українці ворога перемогли, а на честь святого збудували монастир та церкву чудотворця Миколая. Наприкінці вісімнадцятого століття монастир таємно спалили. Іконостас перенесли до сільської церкви.  А легенда каже, що дзвони з Кам’яної гори чути і сьогодні.

– Десь один дзвін дзвонить зараз в Бучачі. Десь один дзвін там є із Завалова з Кам'яної гори. Я не бачив, не знаю в якому соборі, але він там є. Другий дзвін везли через Кам'яну гору. Так от розповідають, що розломився віз і дзвін впав у джерело під горою. Воно не замерзає і зимою. Кажуть одного разу йшла жінка і той дзвін підходив до верху. А вона хотіла його витягнути, почала тягнути. І каже "холєра, яке тяжке". І дзвін пішов на дно. Якби вона була сказала "Господи Боже допоможи мені", може би вона була і витягнула той дзвін. І кажуть, якраз на Великдень, коли на всеношній всі люди моляться в церкві, той дзвін ніби то дзвонить. Але ніхто не чує, бо всі увагу свою віддають молитві в церкві.

У один із таких Великоднів, і це вже не легенда, а історичний факт, до Завалова приїхав Іван Франко.

– У 1883 році сюди до нас до священика Дмитра Гузара приїхав сам Іван Франко. Чим ми гордимося і до сьогодні. Він приїхав якраз на Великдень. Був в церкві, співав з усім побожним людом "Христос Воскрес", а потім ділив свячене яйце з священиком Гузаром.

Будучи на Великодньому богослужінні, Іван Франко з цікавістю оглядав старовинний іконостас. Особливо вразили його два образи над дияконськими дверима, намальовані на двох випуклих дощечках, котрі і нині там знаходяться. Цікавість Франка підтверджує нарис у одній з Львівських газет "Два образи в церкві Завалівській». У селі надзвичайно пишаються увагою письменника і у вдячність за візит та добрі слова на фасаді місцевої школи красується меморіальна дошка, відкрита на честь 150-річчя від дня народження Івана Франка.

Шануючи гостей, у Завалові гордяться і земляками. Серед них народний художник України Антон Манастирський, дитяча письменниця Оксана Сенатович, художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю  Іван Легкий,  вчителі від Бога Марія Фостій, Ігор Севан, вчений – астроном та педагог Теодор Гула.

– Трохи зараз сумно дивитись, бо це було село розвинуте. Тут була велика база матеріальна. І цегельний завод і кахельний завод і цех з виробництва паркету на нашому лісництві.

А ще у селі працювали млин, аптека, кілька магазинів, дитячий садок, будинок культури та лазня. Сьогодні Завалівська школа, яка може прийняти 600 учнів, навчає 135 дітей.  Для їх батьків найперша проблема знайти у колись квітучому селі роботу.

– Для прикладу я зараз класний керівник в шостому класі. 15 діточок. 30 молодих здорових батьків. Четверо мають роботу. Решта перебиваються випадковими заробітками. Ото зараз тривожно.

А ще тривоги додають останні події у державі. Кількох місцевих чоловіків вже забрали на військові збори.

– Це трагедія. Зе загальнонаціональна наша трагедія. Люди як всюди хвилюються. А що воно буде. А як буде. Перше питання що би не було воєнних дій. Це найголовніше.

Прощалась із Заваловим наша знімальна група слухаючи ще одну місцеву легенду. На північній стороні села, навпроти цвинтаря, підноситься високий стовп з червоної цегли, пам’ятка часів нападів татар. За переказами тут поховано тулуб турецько-татарського хана Буньяка, орди якого років п’ятсот назад перемогло військо галицького воєводи Романа. Було це чи ні достеменно ніхто не знає. Але люди у селі вірять: і битва була і перемога наша була. Стовп називають «турецьким». Сьогодні у Завалові війни ніхто не хоче. Люди знову моляться за мир і сподіваються, що цьогорічний Великдень таки принесе у село початок нового життя.
 

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here