Пам'ять Героя Радянського Союзу українського патріота Ярослава Горошка вшанували у рідному селі Борщівка, що на Лановеччині. 8 червня виповнилось 20 років із дня його трагічної загибелі.
Наполегливим та целеспрямованим ще з дитинства запам'ятали Ярослава Горошка у його рідному селі Борщівка, що на Лановеччині.
– В 4 класі прочитав "Війну і мир" 4 томи тільки тому, що там були описані воєнні сцени, – пригадує заступник директора з навчально-виховної роботи Борщівської ЗОШ Ярослава Дмітращук.
Військова справа для Ярослава Горошка була мрією всього життя. Улюбленими предметами в школі була військова підготовка та історія. Пригадують, що коли навіть проводжав дівчину до воріт, улюблена темою для розмови був автомат Калашникова. Коли вступив до військового училища, форму носив гордо. Любив її настільки фанатично, що навіть на весіллі був одягнений у військовий мундир. У вересні 1981 року Ярослава Горошка відрядили у склад обмеженого контингенту Радянських військ в Афганістані, де він служив два роки на посаді командира взводу. За участь у бойових діях був нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю "За відвагу".
В січні 87-го року Ярослав Горошко вдруге добровільно подав рапорт з проханням направити його для проходження подальшої служби до Афганістану і в лютому того ж року був призначений на посаду командира роти спеціального призначення. Серед основних завдань, що стояли перед «спецназівцями», були виявлення і знищення душманських караванів зі зброєю та боєприпасами та боротьба з загонами моджахедів, що діяли в прикордонних районах. Група Ярослава Горошка здійснила понад 40 бойових виходів, майже всі були результативними. Загинув же він не на війні. Вже за незалежної України у мирний час Ярослав потонув під час занять із бойової підготовки.
Відтоді минуло 20 років, але побратими-афганці щороку приїжджають у його рідну Борщівку вшанувати пам'ять.
– В нього не було мирного часу. Кожен день – це бойова задача. Він казав: "Чим більше я вас тут буду ганяти, тим більше ви будете знати, і тим більше вас вернеться звідти живими, – розповідає голова ради ветеранів 8 бригади спеціального призначення Василь Тележінський.
Сини Ярослава – теж віськові, обоє – капітани запасу. Коли батько помер, Івану було 8 років. Головна настанова, яку давав батько:
– Сціпив зуби – і вперед. Іменно таких як він саме зараз найбільше бракує в першу чергу. Тому що от саме він розумів, для чого армія дійсно створена.
