Вони покинули рідні домівки заради збереження життя. Більшість із них залишились без даху над головою і повертатись їм нікуди. Вимушені переселенці – сумні реалії сучасної України. Хто і як має вирішити їх проблеми? Яка роль кожного, хто називає себе громадянином Єдиної країни? Про це йтиметься на каналі TV-4 у черговій програмі проекту «Україна. Перезавантаження» у четвер, 2-го квітня.
Вони з різних міст, у них різні життєві історії, які, проте звели їх в одному місці, далеко від дому. Спільне одне: усі вони тікали від війни на сході України. Прихисток знайшли на Тернопільщині. Родина пані Тетяни жила за кілька кілометрів від Донецького аеропорту. Сюди жінка разом з дочкою та піврічною онукою приїхала всередині липня.
– В нас якраз почали бомбити аеропорт, ми живемо в районі аеропорта. Ми не змогли, я з дочкою поїхала, зять лишився в Донецьку… Ми спілкуємось. Стріляють, руйнують кладовища, святині, поступово вмирають люди, відсотків 30 тих людей, з якими я спілкувалась, вже нема в живих.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Військову форму для бійців АТО та одяг для переселенців можна безкоштовно отримати в Тернополі
Подружжя пенсіонерів з Луганська. Вже понад півроку вони живуть у Тернополі, у добрих знайомих.
– Ми в самому центрі Луганська живемо, з усіх сторін воно все окуповане, а вчора ми туди дозвонились, то знайома, яка там лишилась, сказала, що води і світла нема, газу дають дуже мало, а пенсії вони майже 8 місяців не отримують… Там не можна було, стріляють, літаки літають, страшне, розмовляти не хочеться про це, – розповідає Зінаїда Василівна, яка приїхала з Луганська.
Приїхала на Тернопільщину і родина пані Тетяни. Залишатись у рідній Попасній було надто небезпечно.
– Ми в підвалі сиділи тиждень. Квартиру розбило, вікна вилетіли… В нас свекруха там лишилась, каже, стріляють щодня, жилий сектор щодня б’ють.
Через воєнні дії на Донбасі не знайшлося місця у рідному краї трьом десяткам дівчат з Дружківського дитячого інтернату. Новою домівкою для них став Петриківський будинок-інтернат неподалік Тернополя.
– З Шахтарська до нас перевезли хлопців, їх евакуювали 200 людей, тому деяких хлопців старше 18 розформували по домах-інтернатах Донецької області, а для дівчат вже місця в нас не знайшлось, бо і в Слов’янську також переповнені, – каже молодша медсестра Дружківської школи-інтернату для дітей з особливими потребами Наталія Сідленко.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Переселенці допомагатимуть комунальникам доглядати Тернопіль
А це – сім’я Нечипоренків зі Слов’янська. Торік у червні у Тернополі з’явилась на світ їх наймолодша дитина, донечка Лада. Дівчинка стала першою маленькою східнячкою, котра народилась в нашому місті після переселення батьків з окупованої території.
– Народилась вона 3700, 54 см, то акушер сказала, що справжня бандерівка народилась, – показує переселенка зі Слов’янська Оксана Нечипоренко.
Після звільнення Слов’янська Нечипоренки повернулись додому. Так зробило і чимало інших родин. Молодь з Дружківки залишиться жити у Петрикові. Хтось вже визначився, як жити далі, хтось досі шукає своє місце тут, бо повертатись не має куди. Тернопільщина, як і загалом західні області країни, на відміну від ближчих до Сходу, не стала місцем прихистку для десятків тисяч переселенців. Проте сюди досі їдуть мешканці Донбасу та окупованого Криму.
– На даний момент в області зареєстровано трохи більше 2300 внутрішньо переселених осіб і біженців з Криму. В останній тиждень я спостерігаю нову хвилю прибуття біженців з Криму і окупованої території, – говорить голова Тернопільського обласного благодійного фонду “Вікно життя” Ірина Жигунова.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Родина з Попасної, втікаючи від війни, знайшла притулок у Тернополі
Тут переселенців зустрічають рятувальники, волонтери, про допомогу звітують чиновники. Самі ж гості, які часто не мають на Заході ні рідних, ані друзів, попри міфи про “бандерівців” відважуються переселитись на Тернопільщину і запевняють, що не шкодують.
– До мене підійшов мужчина в магазині, почув російську, запитав звідки я і адресу, щоб допомогти. Я відмовилась, а він потім таки підійшов і 100 грн дав, мовляв, вам потрібніше. А я мужчини цього навіть не знаю, – говорить Тетяна, яка приїхала з Попасної Луганської обл.
– Я вражений, такі добрі люди, в тролейбусі уступають місце, щоб сідав, навіть в Луганську такого не було. – Ми ж приїхали влітку, в босоножках, легко одягнені. Все, що на мені, звідсіля, – каже Віталій Іванович, який приїхав з Луганська.
Речі, житло, робота для працездатних, навчальні заклади для дітей. Життя тут починається з нуля. Перших півроку грошову допомогу виплачує держава. Надія на повернення додому, у мирний час є, але чи буде куди повертатись? Хто має допомагати переселенцям: влада, волонтери, громада чи вони самі? Чи стосуються і якщо так, то як, їх проблеми кожного з нас, українців? Як ми можемо їм допомогти? Про це йтиметься на каналі TV-4 у черговій програмі проекту «Україна. Перезавантаження» у четвер, 2 квітня. Початок о 20 годині.
