Групу тернопільських волонтерів нагородили орденами і медалями за розбудову України. Самі ж волонтери кажуть: зректися своєї справи уже не можуть, бо відчувають відповідальність за кожного, хто їх допомоги чекає.
Підтримати тих, хто невтомно підтримує і допомагає іншим вирішили у Громадській організації “Спілка бійців і волонтерів АТО “Сила України”. Шістьма орденами і чотирма медалями “За розбудову України” нагородили кращих.
– На сьогодні це перші 25 нагород ми отримали. 6 вручили тут. Частина пішли на батальйон “Волинь” волонтерам, які допомагали батальйону “Світязь”. Частина пішла в УВД для тих волонтерів, благодійників, волонтерів, які допомагали, – розповідає голова ГО “Спілка бійців і волонтерів АТО “Сила України” Зіновій Гладчук.
Сьогодні армія і добровольчі батальйони існують завдяки підтримці волонтерів, зізнаються на передовій. Одяг і їжа, військове спорядження і автомобілі, – на фронті добре знають, хто про них подбав, а тому часто чекають від них і моральної підтримки.
– Ваш вклад у перемогу – неоціненний. Кожного дня, кожної хвилини завдяки вашій праці неоціненній наші хлопці ситі, обуті, доглянуті. Самі знаєте, як часто вони вам дзвонять і ви працюєте психологами нештатними цілодобовими, – каже старший офіцер відділу роботи з особовим складом та громадськістю Тернопільського обласного військового комісаріату Олена Величанська.
Діти волонтерів цього літа позбавлені відпочинку біля моря. Батьки їм твердять: не на часі, коли в країні війна. Але, коли припікає сонце, а ровесники у дворі тільки про те і говорять, куди подадуться з батьками на відпочинок, глобальне і далеке здається надуманою перешкодою. Волонтери зізнаються: за рік посиленої добровільної праці вони втомилися і постаріли, хтось розчарувався і покинув цю справу. Але ті, хто залишилися, зректися цього не можуть.
– Ми взяли на себе цю ношу і тут є вже такий момент відповідальності. Коли треба було братися за цю роботу, ми усвідомлювали, що відповідальні за долю цих людей і не маємо права скинути цю відповідальність. То така велика частина людей, які сподіваються і надіються, – переконаний волонтер Тарас Герман.
Нагороду кожен із них приймав з гордістю, відчуваючи особливу значимість і відповідальність, бо отримували її з рук трирічної Юстинки Гурняк.
– Це найчистіша людина, мабуть, яка тут є – дочка загиблого героя. Ви розумієте, що ми всі за неї відповідаємо. Якщо би я думала, брати мені нагороду з рук Президента, тому що я маю до нього особисто багато питань, то з тих рук, я впевнена, візьмемо всі. І давайте не забувати про цих дітей ніколи, – каже волонтер Ліля Мусіхіна.
