Склади Логістичного центру допомоги бійцям АТО у Тернополі – порожні. Волонтери розуміють, люди збідніли та розчарувались, проте війна триває, українські військові зі Сходу нікуди не поділись. Вони далі стоять на обороні нашої країни, у холод та спеку, вони хочуть знати, що ми про них не забули. Бійці потребують одягу та їжі.
Макаронів тут раніше було аж під стелю. Тепер, кажуть волонетри, щоразу витягаючи мішок, зітхають, бо закінчуються. На складі ще залишилось трохи цукру та муки, проте круп вже майже немає. Потрібні консерви – м’ясні та рибні, згущене молоко, чай, кава, печиво, сухпайки. Цього всього є лише по кілька пачок. Закликають волонтери нести і закрутки.
– В нас немає вже на складі практично консервації, жодної, жодної консервації. Тому якщо в когось десь залишилось в закутках, в підвалах якісь помідорки, огірочки, салатики – приносьте, будь ласка, хлопці якщо якісь макарончики їдять, то до них, щоб не було дуже сухо, – розповідає волонтер складу №1 Логістичного центру допомоги бійцям АТО Христина Феціца.
Необхідні і калорійні продукти – шоколад, бажано в баночках, аби не розтавав, горішки та родзинки. Та якщо раніше по харчах були конкретні потреби, то зараз приймають все, лиш би не псувалось. Також потрібні засоби особистої гігієни, вологі серветки, засоби від комарів, ліхтарики, біноклі, прибори нічного бачення, батерейки та ліки.
– І кровоспинні, і джгути Есмарка, і різні від шлунку, від діареї, оскільки харчуються вони там вкрай недобре. Також, якщо в когось є можливість, для води таблетки, які очищують воду. Бо з водою в них також проблеми, і вони якщо десь можуть набрати воду, то її однозначно треба очищувати, – перелічує волонтерка.
Форму та берці волонтери закупляють самі. Оптом виходить дешевше. Тому на ці потреби у Логістичному центрі збирають гроші. Приносити ж просять легкий літній одяг та кепки. Люди збідніли, зневірились та розчарувались, проте волонтери просять не забувати, що держава із забезпеченням своєї армії не справляється, тому подбати про неї повинні ми.
– Ми не можемо залишити наших хлопців в біді, ми повинні бути разом, бо разом – ми сила, ми повинні їх підтримувати. Бо вони на нас надіються, вони чекають від нас допомоги, хочуть, щоб ми до них приїжджали. І окрім спілкування вони хочуть їсти, – каже Христина.
