Автентика, що пережила війни та зміну режимів. У селі Коцюбинці на Чортківщині великодні традиції — це не просто обряд, а задокументована історія. Місцеві наспіви ще 1910 року потрапили до львівських архівів як унікальне культурне надбання. Сьогодні ці мелодії оживають завдяки найстаршим жителькам села, які пам’ятають «живі ланцюги» довжиною у півтора кілометра та святкування попри заборони різних режимів. Як у коцюбинецькій громаді передає знання до сучасної молоді — дивіться далі.
Великдень у селі Коцюбинці, що на Чортківщині, десятиліттями зберігає свій особливий ритм. Для місцевих це не лише релігійне свято, а й час, коли оживають родинні спогади про складні історичні часи. Старожили села пам’ятають, як готувалися до Воскресіння ще у період відсутності електрики, під час суворих постів та всупереч тиску тогочасних політичних режимів.
Невід’ємна частина свят — гаївки. У Коцюбинцях вони мали унікальний формат — це були «живі ланцюги», що з’єднували різні куточки населеного пункту. Ганна Хабінець, якій виповнилося 98 років, є свідком того, як ці традиції об’єднували сотні людей у часи, коли українська культура була способом самоідентифікації.
Наукову цінність коцюбинецького фольклору підтверджують і дослідники. Місцеві мелодії та тексти не є запозиченими — вони створені саме тут. Доказом цього є архівні дані за 1910 рік, що нині перебувають у фондах львівських установ. Сьогодні завдання жителів села не просто зафіксувати ці знання, а інтегрувати їх у сучасні мистецькі проєкти.
Сьогодні місцева молодь продовжує відтворювати ці обряди. Творчі колективи використовують оригінальні мелодії, записані понад століття тому, адаптуючи їх до сучасних виступів на церковному подвір’ї. Такий зв’язок поколінь дозволяє зберігати локальну ідентичність громади навіть у складні часи. Більше про історію села, спогади довгожителів та особливості місцевого побуту дивіться у програмі “Сільський календар” з Галиною Мацейків на телеканалі TV-4.