З 2015 року військовослужбовці та цивільний персонал Національної гвардії України 26 березня відзначають професійне свято. Ми зібрали сім важливих фактів про це легендарне формування.
1.Нацгвардія має два дні народження. 4 листопада — цю дату було встановлено у 1993 році на ознаменування другої річниці прийняття Закону України Про Національну гвардію. Та 26 березня — чинне свято, яке до 2015 року відзначалося як День внутрішніх військ і було приурочено до дня прийняття Верховною Радою 1992 року Закону України Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України.
У березні 2015 року президент Петро Порошенко своїм указом запровадив свято, «враховуючи значення та роль Національної гвардії України у виконанні завдань із забезпечення державної безпеки та оборони держави, захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку».
2. Національна гвардія не завжди так називалася! Указ Президії Верховної Ради Української РСР, підписаний 30 серпня 1991 року, передбачав створення Республіканської гвардії. Згідно з ним у розпорядження Верховної Ради переходили «всі дислоковані на території республіки військові частини внутрішніх військ МВС СРСР, їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою».
4 листопада 1991 року депутати Верховної Ради прийняли пропозицію про нову назву підрозділу — Національна гвардія. За законопроєкт у цілому віддали голоси 282 нардепи.
Вже тоді пролунали ідеї підпорядкувати Нацгвардію виконавчій владі, а саме — президенту України. Однак їх відхилили, мотивуючи тим, що президента ще не існувало, до перших виборів залишався місяць. Гвардія підпорядковувалася Раді, безпосереднє керівництво нею здійснював командувач, якого призначав парламент за поданням президента України строком на п’ять років. Та у 1995 році Леонід Кучма домігся зміни законодавства, НГУ було передано в його оперативне управління.
3. Першим героєм-нацгвардійцем, нагородженим найвищою (на той момент) державною відзнакою (Почесна відзнака президента України), став (посмертно) 39-річний майор Володимир Ігнатьєв.
За кілька хвилин він почав чіплятися до молодих солдатів-строковиків, що їхали у кінці вагону. Вихопив з мішка гранату Ф-1 і вигукнув: «Я вас усіх тут уб’ю!» Неозброєний Ігнатьєв прибіг на крики і виштовхнув зловмисника у тамбур. Той висмикнув кільце й кинув боєприпас під ноги. Розуміючи, що наслідки вибуху можуть бути жахливими для пасажирів, нацгвардієць накрив своїм тілом гранату.
4.Нацгвардія попередила захоплення росіянами Криму. Це сталося в травні 1994 року. На півострові тоді панував справжній психоз. Підбурювані Москвою шовіністи з місцевого парламенту оголосили про відмову виконувати розпорядження президента та Верховної Ради України. Підрозділи Чорноморського флоту РФ було переведено у стан бойової готовності, а російська розвідка сформувала так званий загін Скорпіон, підпорядкований «президенту» Криму Юрію Мєшкову. Він готував диверсії проти дислокованих на півострові частин ЗСУ.
Тут своє слово сказала 7-ма дивізія Нацгвардії, що мала базу під Севастополем. 22 травня 1994-го вона провела демонстративну акцію у Сімферополі. 28 бронетранспортерів НГУ повільно проїхали центром міста. На всі запитання військові відповідали, що нічого особливого не відбувається, машини просто повертаються з ремонту. Мєшков запанікував і в ефірі ОРТ того вечора заявив, що «український спецназ» готується штурмувати штаб Чорноморського флоту.
Як свідчили офіцери гвардії, до них почали підходити залякані місцеві пенсіонери з проханням «не вбивати хоча б дітей» — настільки людей заморочила московська пропаганда. Тим часом до Криму прибули нові сили НГУ та Держприкордонслужби. Розпочався діалог між київськими та сімферопольськими депутатами; незважаючи на вереск сепаратистів, про вихід Криму зі складу України вже не йшлося. А у червні 1994-го Україна і Росія підписали першу з низки угод про поділ Чорноморського флоту, що відклало війну на 20 років.
5.День Нацгвардії могли святкувати в іншу дату. Так би сталося, якби президент Віктор Ющенко домігся відновлення підрозділу за своєї каденції.
У січні 2000-го Леонід Кучма розпустив Національну гвардію — це був компромісний крок після його переобрання, на тлі побоювань опозиції, що президент матиме власне збройне формування і може скористатися цим для встановлення диктатури. 10 січня 2008 року Ющенко запропонував відродити НГУ. Згідно з законопроєктом, який глава держави подав у Раду, безпосереднє керівництво Національною гвардією України мав здійснювати командувач, якого призначав би на посаду та звільняв з неї президент України. Також президент мав контролювати діяльність НГУ.
Однак проєкт закону не пройшов профільний комітет — з питань нацбезпеки та оборони. Його тоді очолював екссоратник президента Анатолій Гриценко. Згідно з висновком комітету, резону створювати «ще одні збройні сили» не було.
6.Нацгвардія — перший збройний підрозділ України, який прийняв у свої лави добровольців. Це сталося 14 березня 2014 року, на наступний день після відновлення НГУ на базі внутрішніх військ МВС. 500 бійців Самооборони Майдану вирушили у навчальний центр у Нових Петрівцях під Києвом.
5 квітня 2014-го цей перший добровольчий батальйон оперативного призначення Нацгвардії склав присягу, а 15 квітня заступив на бойове чергування в районі Слов’янська, захопленого російськими проксі.
Восени 2014 року у складі Нацгвардії діяло вже чотири добровольчих батальйони: 1-й імені генерала Кульчицького, Донбас, Крук та Азов.
7. Рекрутинг — одне з найуживаніших нині слів у ЗМІ; йдеться про ненасильницьку мобілізацію, залучення до Сил оборони фахівців різного профілю. Національна гвардія вже успішно впровадила ці методи.
Рекрутингова кампанія МВС отримала назву Гвардія наступу. Її метою проголосили формування штурмових бригад для звільнення окупованих територій. Згідно з задумом, ЗСУ просували б фронт, а на зачистку відбитих у ворога населених пунктів мали вирушати частини Гвардії наступу. Набір добровольців розпочався 2 лютого 2023 року; вже першого дня було подано понад 5000 заявок.
На базі з’єднань Нацгвардії створено сім рекрутських бригад:
- Азов
- Буревій
- Кара-Даг
- Рубіж
- Спартан
- Хартія
- Червона Калина
