Волонтерство – рух, що об’єднує Україну. Про спільну допомогу українським бійцям та мирному населенню східних регіонів говорили у Тернополі журналісти з різних областей України. Делегації із Херсону та Сум приїхали до нашого міста в рамках проекту “Прес-клуби об’єднують Україну”, який реалізовується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. До них приєднались журналісти з Одеси, Харкова, Донецька та Дніпропетровська.
Вона не може приховати болю і стримати сліз. Гібридна війна на Сході України змусила її виїхати з рідної Донеччини за сотні кілометрів – в Івано-Франківськ.
– Мені дуже важко говорити, бо ця війна мене захопила двічі. Я народилась в Іловайську, там навчалась, там жила моя мама, в грудні вона померла… – Таня не змогла поїхати провести в останню путь маму, бо це надто небезпечно. – Там загинув мій племінник на Савур-могилі, тому це дуже важко, – розповіла представник Донецького прес-клубу Тетяна Михайлова.
З собою забрала майже 90-річну бабусю, яка перенесла три інсульти. Старенька досі не знає, що в країні війна.
– Я їй намагаюсь нічого не казати, що відбувається. Якщо важко, не можу стримуватись, кажу, що втомилась, чи плачу, то кажу, що очі втомилися від комп’ютера.
Разом з Тетяною з рідного дому на початку літа тікала і колега-журналіст Світлана. Їх прізвища – в списках ворогів режиму так званої ДНР.
– Я по звільненню Краматорська і Слов’янська повернулась до Дружківки, де мешкають мої батьки. Я згадую, як 5 липня ми раділи звільненню цих двох міст і сподівались на швидке повернення. Ми щиро раділи зі сльозами на очах, – каже представник Донецького прес-клубу Світлана Агаджанян.
Знайшовши прихисток на Заході країни, зрозуміли різницю між “мешкати в Донецьку” і “жити в Україні”, кажуть жінки. Тепер допомагають зрозуміти це іншим і не надякуються за допомогу. Саме заради таких щирих людей, права цих українців жити на своїй землі об’єдналась Україна. Кожна область відправила на оборону кордонів своїх кращих синів, а ті, хто залишився вдома, спільними зусиллями допомагають фронту, мирним жителям Сходу та переселенцям. Як ніколи раніше сильним в Україні став волонтерський рух. Одними з перших кинулись на допомогу херсонці, коли ворог зазіхнув на сусідній Крим. Пригадують умови, в яких жили бійці.
– Кидають нам хлопців молодих, голих, босих, в степ. Мінусова температура вночі, вітри сильні, нема де заховатися, дерев немає. Сплят десь взагалі на землі, в коровниках старих, ще десь… Це для нас був такий шок, ми не знали, що з нашою армією, чого вони в натовській старій формі ходять, а вона була літня, – каже голова Херсонського прес-клубу Оксана Жіляєва.
Допомога від держави – це часто тендери, бюрократія, а отже, час. Волонтери шукають можливості робити все оперативно і діляться досвідом.
– В нас зараз створилась кухонна сотня. Це жінки, які збираються, сушать борщові набори і відправляють туди. Є жінки і діти, які плетуть маскувальні сітки. Є люди, які перед новим роком техніку відправили, зробили вагончик для відпочинку неймовірний, пічку поставили, ліжка встановили. Хтось каже, давайте я телебачення супутникове тут зроблю, – розповіла голова Сумського прес-клубу Алла Федорина.
– Купили 2 джипа, два буси, вчора вони тільки заїхали в Україну, розвозимо між блок-постами. Стаораємось в світловий день, але не завжди буває… Стараємось довезти до самих кінцевих точок і віддати солдатам… Ми проїжджаємо, бачимо, стоїть 10 бійців. Бачимо, хто роздягнутий, роззутий, вже знімай, бери нове, а це віддавай. Так само і продукти харчування, – каже волонтер з Тернополя Василь.
Волонтерство – рух, що об’єднує Україну. Таким чином люди різних професій, різного віку, з різних областей не лише виявляють співчуття та милосердя, але й доводять: Україна – єдина.
