Залозецька громада Тернопільського району утворилася у 2016-му році. Сьогодні вона об’єднує 18 населених пунктів. Її мешканці активно допомагають фронту, гостинно приймають переселенців, допомагають сім’ям героїв і в умовах війни намагаються вирішити господарські питання. Які із них першочергові – дізнавалася у мешканців і представників влади Залозецької громади наша знімальна група.
Залозецький став – одна із найбільших водойм Тернопільщини. Його уже називають другим Світязем та переконані, що він може скласти конкуренцію Шацьку. За хвилин сорок сюди можна доїхати з обласного центру. Прекрасна природа, рибалка, можливість як активно відпочити, так і позасмагати.
– Ми дуже хотіли зробити із Залозеччини таке туристичне містечко. Тут надзвичайні краєвиди, дуже красиво. Наше Залозецьке озеро – це перлина наша. Є краєзнавчий музей, є руїни замку, є костели старі, де можна багато всього показати. Ми хотіли зробити зелений маршрут. Є у нас локація Сонячний берег. Це територія пляжу на нашому озері. Ми хотіли на цьому зробити акцент і сюди заводити туриста, – каже голова Залозецької територіальної громади.
Перший проєкт цього задуму, завдяки місцевим спонсорам, уже вдалося реалізувати, згодом планували звести будиночки для відпочинку. Тут мають намір не лише гроші заробляти, але і створити комфортне середовище для відновлення сил бійців, які повертаються з фронту, рідних захисників, місцевих мешканців. Задумів було багато. Реалізувати їх через війну поки що не вдається. Голова громади пояснює, у пріоритеті – потреби фронту. Туди направляють техніку, одяг, засоби індивідуального захисту, продукти харчування. Дбають про переселенців, які вирішили залишитися у громаді, сім’ї героїв. А тим часом проблеми господарські накопичуються.
– Є у нашої громади такі проблеми. Потрібно оновити пам’ятник Шевченку, окультурити. Він вже певно 25-30 років. Проблеми у нас в громаді зараз із транспортом. Останнім часом не можемо придбати екскаватор, не можемо придбати автобус шкільний. Важкувато, але якось працюємо.
– Роботи. Колись моя мама працювала на шкіргалантерейній фабриці. Приміщення є. Роботи нема. Завод занепадає. Багато чого.
– То є комбінат, на якому я пропрацював. Богу дякувати, що той комбінат перекрили. От що. Ну, а техніки обов’язково треба, бо їздити нема на чим. То є факт.
І хоч паски після повномасштабного вторгнення довелося затиснути, аби економити у майбутньому, у громаді вирішили подбати про енергоефективність комунальних закладів.
– Навіть під час війни вдалось дуже багато. Ми перевели школи у Мильному, в Залізцях. Завдяки співпраці з іноземцями встановили котли на біопаливі. Нам залишиться ще 2 школи перевести і вже все буде зроблено, – Андрій Нитка.
Новий котел на біопаливі запрацює з 1 вересня у місцевій опорній школі. Такій події радіють, але, зізнаються проблем у навчальному закладі ще залишається чимало.
