Головна суспільство Василь Кузьма – перший керівник українського Тернополя – був греко-католицьким священиком

Василь Кузьма – перший керівник українського Тернополя – був греко-католицьким священиком

677

Цієї ночі з 31 жовтня на 1 листопада виповниться 95 років Листопадовому чину – військовому перевороту, організованому у 1918 році Українською Народною Радою силами січових стрільців, у королівстві Галичини і Волині на коронних землях Австро-Угорської імперії. Результат – утворення незалежної української держави ЗУНР.

Тієї ночі у Львові та Тернополі вся повнота влади перейшла до рук українців. Сьогодні це можна прочитати у шкільних підручниках. Але події творили люди. Чи знає Тернопіль, хто першим не роздумуючи прийняв і очолив першу українську владуу нашому місті?

Військовий капелан Армії УНР, в'язень польських та російських тюрем, душпастер вояків-українців у польській армії, служитель парафії у канадському Вініппезі отець Василь Кузьма. Людина, яка стала першим керівником українського Тернополя, була греко-католицьким священиком.

"Взяв все в свої руки і командував…"

    Отець Василь Кузьма народився у Романівці неподалік Тернополя. З відзнаками закінчив народну школу у рідному селі, Тернопільську гімназію та теологічний факультет Львівського університету. Серед його наставників – Йосип Сліпий та Андрей Шептицький. У роки І Світової війни служив фронтовим капеланом у австрійській армії. Розпад імперії застав його у Тернополі. І коли в останній день жовтня зі Львова прийшла звістка про спробу встановлення української незалежності, отець Василь Кузьма не вагаючись зробив доручену йому справу. А справа, годі й подумати, за одну ніч у Тернополі перебрати владу з військових австрійських рук до цивільних українських.

    Пізніше Василь Кузьма згадував: " …підписавши протокол з цієї передачі, я скоро повідомив представників української тернопільської громади, які при допомозі 39  українців, що находилися в місцевому Гарнізоні, зайняли всі будинки, де містились різні державні і військові уряди і до всіх них призначили відповідних урядовців. Наступного дня ранком мешканці Тернополя – українці з сльозами радості, а поляки з сльозами страху споглядали на українські прапори, що повівали на урядових будинках та майже всіх приватних українських домах. По кількох днях явився в Тернополі резервний поручник Василь Болюх, що обняв команду міста, а невдовзі отаман Никифор Гірняк став комендантом військової округи Тернопіль, а я окружним духівником».

     Параскевія Кузьма, племінниця о. Василя Кузьми: "Знали його урядники. Знали його характер. Взяв все в свої руки і командував".

     Село Романівка – за 15 кілометрів від Тернополя. Історія цього поселення нараховує вже 6 століть. Сьогодні тут 216 дворів та 640 мешканців. Сільський голова пані Галина Петріченко з гордістю говорить про місцеву церкву, якій вже понад 100 років про сучасний дитячий садок, куди привозять дітей із сусідніх сіл, про хороше сполучення з обласним центром та про місцевих приватних підприємців, які дають роботу селянам. А ще жінка розповідає про земляка, отця Василя Кузьму, який народився тут у 1891-у році. У Романівці і сьогодні переказують, що саме відданність місцевого священика рятувала село у часи воєнних лихоліть.

     Галина Петріченко, сільський голова с.Романівка Тернопільського району: "Це дуже гарна і порядна людина. Він приїздив сюди і спасав село від ворогів. Боже спасіння…."

 

"Моє життя самітне і монотонне. Живу далеко від людей, на самітній фермі, відділеній від залізниці і пошти, як Романівка від Ступок"

    Є в Романівці будинок, у якому пам'ятають отця Василя особливо. На цьому подвір'ї пройшло дитинство майбутнього священика. Сьогодні тут господинею племінниця Василя Кузьми 79-річна пані Параскевія. З теплом і захопленням розповідає гостям про свого дядька. Востаннє вона бачила його 90-річною дівчинкою. А потім – писала листи від імені батька. Освічений, начитаний, врівноважений, усе життя присвятив Богові. Таким запам'ятала жінка отця Василя Кузьму. Чимало випробувань випало на його долю. Війни, арешти, тяжка хвороба, еміграція, самотність.

     Параскевія Кузьма, племінниця о. Василя Кузьми: "На сам Святий вечір каже тато до нас всіх: давайте діти, моліться за всіх тих, хто по тюрмах. Аби вони також мали де повечеряти, але не мають де. Треба за них помолитись. Каже, я не знаю, де той Василь обертається. Чи він живий, чи не живий. І тої ночі саме мені лічно сниться сон. Що у нас тут є ставок. І він пливе по тім озері і так веслує, веслує. І я кажу: о, тато казав, що він не знає де Василь. От він є. І рано кажу татові, що стрийко їхав на човні. Тато каже: все, він живий. Раз тобі такий сон приснився, він живий. То було в 48-му році".

     У той час, коли рідні отця Василя молились за його спасіння, він мав важку двотижневу мандрівку морем. Сподівався на деякий час, а виявилось назавжди, емігрував до далекої Канади. Доки дозволяло здоров'я – служив на парафії. Молитви, нечасті короткі листи та скромні пакунки – все, що Василь Кузьма міг дати родині.

    "Моє життя самітне і монотонне", – пише отець Василь у листі до брата на 10-й рік життя у Канаді. "Живу далеко від людей, на самітній фермі, відділеній від залізниці і пошти, як Романівка від Ступок. І важко мені піхотою туди дістатись. Особливо взимку, коли дороги покриті грубою верствою снігу…" Мрія ще раз побачити українську зиму не залишала Василя Кузьму ні на мить. І вже за рік у листі до сестри він пише: "Якщо може зміняться політичні умови і запанує мир, і я дочекаюсь цього, то я одразу верну до рідного села". Змін отець Василь не дочекався. Зморений важкою хворобою 7 листопада 1963 року перший керівник українського Тернополя помер у канадському Вініппезі.

    Чи пам'ятає хто у Тернополі сьогодні ім'я отця Василя Кузьми? Чи можемо у повній мірі збагнути та оцінити вчинок 27-річного священика. У Романівці ще є люди, які знали його особисто. Пані Параскевія Кузьма зберігає старі світлини та дитячі спогади про стрийка. На її будинку за сприяння місцевого підприємця з'явилась меморіальна дошка. А завтра, 1 листопада, у 95-у річницю Західно-української народної республіки, душа священника Василя Кульми вкотре порадіє, що українська незалежність, хай і через багато десятиліть, таки утвердилась у його рідному Тернополі.

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here