Головна суспільство Українському товариству “Кобза” у Загребі – 40 років

Українському товариству “Кобза” у Загребі – 40 років

306

Українська діаспора Хорватії переважно живе у північно-східній її частині. Найбільшими осередками є міста Вуковар, Славонський Брод, Осієк, Загреб, а також кілька сіл. У кожному населеному пункті українці створили свої організації. Українське культурно-просвітнє товариство "Кобза" у Загребі цього року відначає 40-річчя з дня створення. Тоді українське товариство у Хорватії було четвертим, сьогодні таких організацій вже більше 20.

Товариство "Кобза" об'єднує навколо себе близько півсотні українців. Організація гуртує людей різного віку. Найстарший член товариства – пан Роман Біляк. Він народився у місті Прнявор, що в Боснії та Герцоговині. Його батько Григорій був священиком і приїхав у Боснію ще у 1912 році за направленням митрополита Андрея Шептицького.  Григорій Біляк був парохом, вікарієм, а згодом отримав від Папи Римського титул монсеньйора. У сім'ї Біляків жило 8 дітей. Стараннями батьків усі отримали належну освіту. Тоді шкіл з вивченням української мови не було, тож усі діти в цій сім'ї любові до мови, культури та традицій навчалися у матері та батька. Тоді, як і в нас, любити Україну було непросто.
 
– Він і під час Австро-Угорщини мав неприємності, і під час Югославії та й по тому. Бо все його вважали, що він є, як би казати, неприєтель. Бо він бажав, щоби наші всі отримали і віру, і почуття, і мову, – пригадує українець у Республіці Хорватія Роман Біляк.
 
Зараз пану Роману вже 85. Чоловік розповідає, мову українську знає, але ще ту, яку в далекому 1912 році привіз з Галичини його батько. В Україну Роман Біляк приїжджав, але більше по роботі. З любов'ю до України він виховував і своїх дітей, і онуків. Родина Біляків – українці вже четвертої генерації. Пан Роман хизується – його нащадки теж знають українську.
 
– Діти мої знають всі. Я мав двоє дітей. По-перше, жінка моя українка. Внуки також. Маю внуків Романа і Андрея. Знають і навіть ся похвалю. Андрей тепер на практиці був у Києві. Хвалиться, що піде по дипломній роботі і далі, щоб міг то скінчити. Дякувати Богу. Я тим задоволений, – каже Роман Білик.
 
У кожного із членів товариства своя сімейна історія. Вони – активні українці, які не лише визнають свою національну принадлежність, а й заохочують це робити інших. "Кобза" та й інші товариства українців, переконаний його голова Славко Бурда, мають задовільняти духовні і культурні потреби  українців.  Чоловік згадує, ще на початку заснування товариства не було ні приміщення, ні належних умов. Але ніхто з українці на це незважав. Зустрічалися, спілкувалися і планували культурні заходи. Організація активна і до сьогодні.
 
– Маємо вечори Шевченка, проводимо Голодомор традиційно. Перший раз це зробили у 1992 році, і відтоді не перестаємо. І спільно організовуємо, хочемо, щоб Хорватія визнала його геноцидом проти українського народу. І це провадимо кожен раз. По-друге, тут різні тематики: і про Лесю Українку, студенти філософського факультету приходять до нас і розкривють різні теми, фільми показуємо українські, – розказав голова українського культурно-просвітнього товариства "Кобза" Славко Бурда.
 
Наступний етап у розвитку товариств – об'єдання, вважає Славко Бурда, – створення єдиного товариства усіх українців.
 
– Засноване Хорватсько-українське товариство, Товариство української культури – це друге товаристо, Українська громада – це третє товариство, наше товариство четверте. І так є дуже багато товариств. Але думка є, щоб ми або зробили якусь координацію, або одне товариство, щоб всі спільно працювали. Нема нас багато. Тут десь менше від 500 людей, – пояснив Славко Бурда.
 
TV-4

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here