Перемир’я на словах. В районі міста Дебальцеве на Донеччині бойовики не просто відкривають вогонь першими, він практично не припиняється, телефоном розповідає тернополянин Тарас Пастух, який служить в зоні АТО з початку осені.
– Якщо говорити про ті події, які відбуваються біля самого населеного пункту Дебальцеве, особливо біля сіл Нікішине, Ольховатка, то про перемир’я нажаль тут ніхто і не чув. Тут кожного дня проходять обстріли з мінометів і з системи “Град”, але найгірша ситуація таки в Нікішино, Ольховатка, там практично кожного дня відбуваються бої з використанням стрілецької зброї. І перестрілка відбувається на відстані 50-150 метрів між нашими військами і сепаратистами, – розповідає боєць 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади Тарас Пастух.
Перемир’я – це кілька годин мовчання на добу, решта – війна, каже тернополянин Віталій Фидрин, який також воює на Донеччині. З боку сепаратистів, розповідає, воюють добре вишколені бійці.
– Найсильніші – це російські регулярні спецпідрозділи. Ніякої армії, тобто ті, хто на строковій службі, тут немає. Якщо це росіяни, то це спецура. В тому ж Нікішиному ми зіткнулись з “морськими котиками” десь з околиць Петербурга. Професійно воюють. Хто жорстокіший, вони чи сепаратисти місцеві, важко сказати, – говорить боєць 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади Віталій Фидрин.
Ситуацію ускладнює те, що бої ведуться в населених пунктах, тому пострілів можна чекати звідусіль.
– По тих населених пунктах вже майже не залишилось мирних людей. Якщо залишились, то це старші, одинокі люди, які не мають куди виїжджати. І вони ховаються вже навіть не по своїх, а по інших будинках, по яких менше проходить обстріл. Обходять свої господарки і знову повертаються в ті самі будинки, укриття, підвали, бо в кожен момент можна очікувати розриву якоїсь гранати біля себе, – каже Тарас Пастух.
Реальна небезпека в основному змінила погляди місцевого населення, розповідають військові. Замість очікуваних визволителів в їхні домівки увірвались мародери. Тому у звільнених населених пунктах українських військових підтримують більше. Щодо самих солдатів, то забезпечення, кажуть, зараз значно краще, проте левова його частка – все ж заслуга волонтерів, в тому числі і тернопільських. Вони постачають і їжу, і теплий одяг, і амуніцію та транспорт і підтримку моральну у вигляді листів. Щоправда ночувати солдати досі мусять в землянках, споруджують блендажі, гріються волонтерською буржуйкою. Попри це військові зберігають бойовий дух і планують голосувати на парламентських виборах, якщо буде можливість.
– Я розумію, що в час, коли Тернопіль хоронить таку світлу людину як Віктора Гурняка, і такі події в нас якщо не щодня, то через день, то думати про вибори, це пахне цинізмом. Але так чи інакше, хтось буде обраний. І тому треба відповідально до цього вибору поставитись, – вважає Віталій Фидрин.
Військові дякують усім за допомогу та підтримку і запевняють: своєю землею не поступляться нікому, бо надто багато смертей забрала війна, а вони не можуть бути марними.
