Народні депутати провалили включення до порядку денного кількох законопроектів, якими пропонувалося надати право військовим АТО голосувати на виборах. Жодного разу обранцям не вдавалося набрати необхідні 226 голосів, повідомляє кореспондент Укрінформу. За словами депутатів, які не голосували за ці зміни, там закладена можливість для фальсифікації. А тим часом перемир’я без миру. Під щоденними обстрілами перебувають зараз українські військові в районі міста Дебальцеве на Донеччині. Про це “Провінційним вістям” розповіли самі бійці. Кажуть, зі зброєю в руках готові відновити український кордон. Вони мають бажання голосувати на парламентських виборах, якщо їм забезпечать таку можливість.
Перемир’я на словах. В районі міста Дебальцеве на Донеччині бойовики не просто відкривають вогонь першими, він практично не припиняється, телефоном розповідає тернополянин Тарас Пастух, який служить в зоні АТО з початку осені.
– Якщо говорити про ті події, які відбуваються біля самого населеного пункту Дебальцеве, особливо біля сіл Нікішине, Ольховатка, то про перемир’я нажаль тут ніхто і не чув. Тут кожного дня проходять обстріли з мінометів і з системи “Град”, але найгірша ситуація таки в Нікішино, Ольховатка, там практично кожного дня відбуваються бої з використанням стрілецької зброї. І перестрілка відбувається на відстані 50-150 метрів між нашими військами і сепаратистами, – розповідає боєць 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади Тарас Пастух.
Перемир’я – це кілька годин мовчання на добу, решта – війна, каже тернополянин Віталій Фидрин, який також воює на Донеччині. З боку сепаратистів, розповідає, воюють добре вишколені бійці.
– Найсильніші – це російські регулярні спецпідрозділи. Ніякої армії, тобто ті, хто на строковій службі, тут немає. Якщо це росіяни, то це спецура. В тому ж Нікішиному ми зіткнулись з “морськими котиками” десь з околиць Петербурга. Професійно воюють. Хто жорстокіший, вони чи сепаратисти місцеві, важко сказати, – говорить боєць 128-ї окремої Закарпатської гірсько-піхотної бригади Віталій Фидрин.
Ситуацію ускладнює те, що бої ведуться в населених пунктах, тому пострілів можна чекати звідусіль.
– По тих населених пунктах вже майже не залишилось мирних людей. Якщо залишились, то це старші, одинокі люди, які не мають куди виїжджати. І вони ховаються вже навіть не по своїх, а по інших будинках, по яких менше проходить обстріл. Обходять свої господарки і знову повертаються в ті самі будинки, укриття, підвали, бо в кожен момент можна очікувати розриву якоїсь гранати біля себе, – каже Тарас Пастух.
Реальна небезпека в основному змінила погляди місцевого населення, розповідають військові. Замість очікуваних визволителів в їхні домівки увірвались мародери. Тому у звільнених населених пунктах українських військових підтримують більше. Щодо самих солдатів, то забезпечення, кажуть, зараз значно краще, проте левова його частка – все ж заслуга волонтерів, в тому числі і тернопільських. Вони постачають і їжу, і теплий одяг, і амуніцію та транспорт і підтримку моральну у вигляді листів. Щоправда ночувати солдати досі мусять в землянках, споруджують блендажі, гріються волонтерською буржуйкою. Попри це військові зберігають бойовий дух і планують голосувати на парламентських виборах, якщо буде можливість.
– Я розумію, що в час, коли Тернопіль хоронить таку світлу людину як Віктора Гурняка, і такі події в нас якщо не щодня, то через день, то думати про вибори, це пахне цинізмом. Але так чи інакше, хтось буде обраний. І тому треба відповідально до цього вибору поставитись, – вважає Віталій Фидрин.
Військові дякують усім за допомогу та підтримку і запевняють: своєю землею не поступляться нікому, бо надто багато смертей забрала війна, а вони не можуть бути марними.
