Цієї весни минає 75 років операції “Вісла”. Згідно із домовленостями між Польським комітетом національного визволення і урядом УРСР про взаємний обмін населенням прикордонних територій, за даними польських джерел, протягом жовтня 1944 і серпня 1946 рр.
У Радянську Україну виселили майже 500 тисяч осіб. Переселення, яке мало бути добровільним, за свідченням істориків і його учасників, перетворилося на насильницьку акцію із застосуванням військової сили. Згодом тих українців, які ухилилися від вивезення або перебували під захистом Української повстанської армії депортували за допомогою радянських, польських і чеських армійських підрозділів під час акції «Вісла», яка почалася 28 квітня 1947 року. Її жертвами стали майже 150 тисяч українців, які були розсіяні по північних і західних регіонах Польщі, а кілька тисяч з них стали в’язнями польського концтабору в Явожно.
За своєю суттю депортаційна акція «Вісла» була злочинною, тому що її політичною ціллю було «розв’язати остаточно українську проблему в Польщі». Українці не мали права виїхати за межі повіту без дозволу влади. Була ліквідована УГКЦ. Тотальна асиміляція, тобто полонізація, тривала до 1956 року. 1990 року її засудив сенат Республіки Польща.