додому надзвичайне Тернополяни розповіли про смертельне протистояння 20 лютого між майданівцями та спецпризначенцями

Тернополяни розповіли про смертельне протистояння 20 лютого між майданівцями та спецпризначенцями

398

Нині центр Києва нагадує цвинтар – безліч квітів і свічок, які досі сюди несуть люди, аби вшанувати загиблих. Зі столиці повернулася наша знімальна група.  Максиму Мукомелі та Роману Савуляку на місці кривавих подій 18-20 лютого, вдалось поспілкуватися із тернополянами, які були безпосередніми учасниками смертельного протистояння активістів Майдану і спецпризначенців.

Тернополянин Олег Томащук – один із тих 17 хлопців, які потрапили під розстріл на Інститутській 20 лютого. Тоді з 17 живими залишилося всього двоє. Олег Томащук поїхав у Київ ще 18 лютого, коли там почався наступ на Майдан і два дні простояв на барикадах, стримуючи наступ спецпризначенців.

– Вже коли 20 числа в 8:10 вроді, чи в 8:15, ми всі полетіли на них, на тих, ну з Внутрішніх військ, аж туди погнали. Але ми поки почали з ними битися, я кажу, зірвав з одного щита, то ми перестали бити – дитина. А ті побігли зразу туто до, там дальше до Маріїнського палацу, ті старші, почали втікати, а тих пацанів, що ми лишили, відрізали, що вони хотіли тоже здатися. Їх лишилося десь чоловік, не знаю, 25. Кажу, ми як зірвали шолом з нього – дитина, 18-19 років, кадєти певно. Фактично, я на одного аж впав, щоб його не били, бо він лежав. Знаєте, всі в азарті і вже ногами б'ють, а він лежить, кого вже буде бити? То я на нього впав, підняли і стали вже отак цепом і кажем до них – забирайте, то ж ваш, а вони бояться підійти. Але ми тако потрималим трошки кольцо. Вони все-таки його забрали, дали їм відійти і потім знов вже за ними побігли, – пригадує учасник боїв 18-20 лютого у Києві Олег Томащук.

По тому, як спецпризначенців на Грушевського прогнали, Олег Томащук поврнувся на Майдан за шинами для укріплення барикад, тоді й побачив, що на Інститутській стріляють. Розповідає, що відразу рушив туди робити коктейлі Молотова для підпалу автомобільних скатів, щоб димовою завісою обмежити обзір снайперам та автоматникам, які вели обстріл активістів Майдану. Натомість йому довелося рятувати поранених і забирати вбитих. При цьому Олега також могли застрелити – від смерті, каже, його врятувало дерево.

– То ще ті хлопці, коли я прибіг, вони ще були живі. Я вже коли до них прибіг, то, одного, кажу, застрілили з цієї сторони, що він впав, я його пробував забрати до себе, то по мені стріляли, а потім другого з цеї сторони застрілили. І один тоже хотів встати, так само і його звати Олег. Він встав і його зразу в груди. То той, ще можна сказати, що лишився живий, але я не знаю, чи він живий. Ну він дуже тяжкий, то я заліз під нього, на плечі і вже так на чотирьох вже ліз сюда на низ і там вже хлопці підбігли, що вже допомогли його донести. Я ще навіть щита не мав. Потім погнали туди наниз, то я взяв щита і вже прибіг сюди, бо почали виносити, медики людей. Перше мені було дуже страшно дві смерті, а потім вже було автоматично. Вже носили, я кажу, навіть не знаю, чи шість раз був туво, чи сім раз був туво, то вже не було відчуття цього, страху, – каже Олег Томащук.

Вогонь по людях вели з автоматів Калашникова, водночас прицільно працювали снайпери – випущені ними кулі прошивали одночасно і щити і бронежилети, при цьому не втрачаючи вбивчої сили. Потужність зброї та набоїв, якими убивали українців на Інститутській можна лишень уявити. Отвори у металевому стовпі – глибиною в понад півтора сантиметри.

Ліхтарний стовп цьому не єдиний доказ – подібні вибоїни тут повсюди. У деревах. На стінах готелю Україна біля сходів, де працювали медики і їх теж обстрілювали. На колонах Жовтневого палацу. Військовий журналіст із Тернополя Ігор Крочак вів нічну зйомку подій з 19 на 20 лютого. Передати словами, що тоді відбувалося Снайпери, стверджує, почали обстріл Інститутської поблизу готеля Україна вже тоді.  Після всього уже, Ігор спілкувався із колишніми офіцерами розвідки, які захищали майдан.

– В основному в хлопців були броніки другого класу, першого, або саморобні, це взагалі ні в який варіанти не йдуть проти таких куль фактично, як снайперська гвинтівка. Ну і, звичайно, каски, які були, навіть ті залізні радянського зразка, вони не витримують, вони тільки протиосколочні. Чому такі, хлопці говорять.. Ну це така, на їхню точку зору, я схиляюся до їхньої точки зору – залякати, тобто вбиті і зразу ж те молодше покоління, яке не підготовлене тому продібне. Експерти фактично схиляються на то, що фактично, снайпера це є, підбираються, з ста чоловік практично вибирають три-чотири. Тобто це флєгматик і він обов'язково виконає наказ, – пояснює військовий журналіст Ігор Крочак.

Залякати ж людей спецпризначеннцям не вдалося. Ігор Крочак, який мав досвід зйомок бойових дій в Литві близько 20 років тому, дії тих, хто минулого тижня захищав український Майдан називає зразком героїзму.

– Хлопці, які не мають спеціалізованого військової підготовки, як вони піднімались в котратаку, ну це не кожний спецназ похвалиться такими бійцями. Тобто ми українці, цей брак військового досвіду, достатнього вишколу, їм заміняла сильна віра, сильна ідея, що вони стоять за віру, що їм відступати нема куди. Я фотографував, як виносили з поля бою і депутат Кайда і інші. В доповнення до тих слів про героїзм я можу сказати про нашого земляка, журналіста Віталіка Дереха. Бо те, що я знімав – це одне, а те що він побачивши що реально людське життя, це набагато важливіше, ховає камеру в рюкзак і починає виносити ранених і я не знаю скільки точно, ну десь до 15 чоловік. тобто, були ті. що потім померли і цей, він закривав рани, ну це.. Те, що зробив Віталік Дерех, я взагалі би його представив до державної нагороди,  – говорить Ігор Крочак.

Поранення під час подій 18-20 лютого на майдані отримали сотні людей. За офіційними даними майже сотня убитих, четверо з них – активісти із Тернопільщини. Центр столиці нині чимось нагадує кладовище. Минув тиждень після кривавих подій в Україні, а люди продовжують нести сюди квіти і свічки, аби вшанувати пам'ять загиблих.

Квіти та свічки повсюди. На кожній барикаді та на тих місцях, де знаходили вбитих, яких тут об'єднади однією назвою "Небесна сотня". Сюди досі приходять люди з усієї України, вклонитися своїм героям та помолитися за них.