Назар Вальчук, мешканець села Молотків Лановецького району: "Їхав я кіньми, плуг на возі. Доїжджати до рябого поля, там де з Ланівець на Білогірку, я став. Машина показалася з-за горбочка повна німців. 10 машин пройшло і я їх бачив".
Цієї зустрічі з німцями молотківчанин Назар Вальчук не забуде ніколи. Вранці 29 квітня 1943 року він, тоді ще 16-річний юнак, їхав обробляти батьківське поле. Ще й восьмої ранку не було. Якби ж тільки знав, що вже за годину озброєні фашисти розстріляють та спалаять його рідних та односельчан.
Василь Остапчук, вихідець із села Молотків Лановецького району: "Всіх до села пускали, з села нікого не випускали. Ніхто не знав. що буде. Бо то був якраз четвер, третій день після Великодніх свят. Всі ще були в такому радісному, святковому настрої. І звичайно, коли почалась стрілянина, всі почали втікати. І мама, вагітна мною".
Фашисти грабували, вбивали та палили. Того дня карателі розстріляли та спалили живцем 617 мешканців Молоткова. Серед них була майже сотня дітей. З понад 350 будинків у селі залишилось менше десятка хат.
Єфросина Крук, мешканка села Молотків Лановецького району: "9 років було, що я таке можу сказати… Тата забили, братів побили. Ото ганяла по селі де попало".
Євдокія Гузюк, мешканка села Молотків Лановецького району: "Я не була в селі, я була в сестри на Янковеччині. – І хто вам сказав, що таке сталося? – Я сама чула, яке стріляли, як палили, дим йшов. Стільки всього і бачила".
Люди втікали і переховувались. Повернувшись у рідне село, застали згарище. Рідних впізнавали по клаптиках одягу.
Із спогадів Вараниці Анастасії Кирилівни: "Після того, як фашисти поїхали із села, я подалася шукати своїх дітей. І лише по клаптику одягу впізнала їх. Вони були спалені. Забрала їх в запаску і пішла хоронити. Присипала могилку і поклала туди своїх дітей".
Віктор Морозюк, голова Лановецької райдержадміністрації: "Це жахлива трагедія, тому що людей розстрілювали, брали на багнети дітей, кидали їх у вогонь. Живцем були спалені люди у кузні".
Василь Остапчук, вихідець із села Молотків Лановецького району: "Брат мами не вижив… Її брату було ів цей час 19 років, Трохиму. І він був спалений … там, де була кузня. Мама і її сестра, тітка Уляна, знайшли цього Трохима спаленого. Кусочок руки і світера. Бо йому мама зв'язала той світер. Він не догорів".
Молотківчани втратили все – рідних та близьких, нажите майно. Але не віру в себе. Після трагедії пан Назар Вальчук деякий час жив у родині сестри, в сусідньому селі Осники. Саме там вже через пів року заглянув в очі смерті вдруге.
Віктор Морозюк, голова Лановецької райдержадміністрації: "Уже восени туди також була здійснена каральна операція. Було спалено село Осники. Також загинули люди".
Назар Вальчук, мешканець села Молотків Лановецького району: "Отой, що по мене приїхав, я коні запряг, треба було молотити зерно. Він мене фактично спас. Ми тільки виїхали з Осник, а німці вже з Лісогірки йшли на Осники. І по нас стали стріляти. Коні сполохалися, чи то так Бог дав, чи що, і фур, ми вже за горбком".
Біль від подій 70-річної давнини для молотківчан спільний. У 1985 році у селі спорудили меморіальний комплекс жертвам фашизму та загиблим у війні односельцям. На місці кузні, де гітлерівці живцем спалили 16 людей – пам'ятний знак. На місці спалених будинків – символічна вулиця, пам'ятник Скорботній Матері, обгорілий дуб, краєзнавчий музей «Молотківська трагедія». Зберігся і перелік замучених, розстріляних, спалених людей. Їх імена викарбували на Стіні Пам'яті. З часу трагедії пройшли десятки років. Село відродилось, проте і нині тут живе менше людей, ніж загинуло від рук фашистів за один день.
Ольга Савуляк, журналіст: "На згадку про загиблих односельчан молотківчани посадили 20 років тому при в'їзді в село обабіч дороги 617 беріз. Рівно стільки ж, скідльки у далекому 1943-му тут полягло невинного мирного населення. Ольга Савуляк, Роман Савуляк для "Провінційних вістей", село Молотків Лановецького району".
