“Тополя”, “Мені тринадцятий минало…”, “Заповіт” – одні із перших творів, завдяки яким українці знайомляться із творчістю Кобзаря. Їх вивчають у школі або в родинному колі. Шевченка українці вважають своїм генієм і пророком. Уже традиційно у березні ми вшановуємо пам’ять Кобзаря, влаштовуючи різноманітні заходи та події. Проте, були часи, коли найменша згадка про нього каралась законом.
– Прийшли до мене в хату, а в нас була хата-читальня “Просвіти” і був Шевченко. Висів разом з образами. Прийшов енкаведист і каже до мене, я маленький був: “Бери, пацан, знімай етого “Бога”. Я пішов, знімаю образ. Він каже: “Нєт! Цього у папахе”. Шевченко був у такій шапці, баранковій. Я зняв, мене вивели на подвір’я, поставили під стодолу. І той солдат один звів автомат, а мені дав тримати портрет Шевченка на грудях. Сусідка побачила з другої хати. Та бабця на мене впала , а він у той час у мене вистрілив, – розповідає директор музею Ярослава і Слави Стецько у с. Великий Глибочок Мирон Сагайдак.
Пан Мирон залишився живим. А про цю подію з глибокого дитинства досі нагадує великий шрам на нозі від осколка портрету та болючі спогади.
Вишневець, Кременець та Почаїв – міста Тернопільщини, які відвідав Шевченко. Ці моменти його життя у бібліотеці-музеї “Літературне Тернопілля” відтворили у спеціальній книзі – арт-буці, сторінки якої – це окремі стенди із зображенням та текстами віршів Кобзаря. Кажуть: кожна сторінка такого ж розміру, як оригінали картин Тараса, адже, зазвичай, він писав їх у дорозі, тому не використовував великих полотен.
– Князі Вишневецькі грали в шахмати. Коли була розбита величезна шахматна дошка на землі, і фігурами слугували люди. Пани грали разом із власниками у шахмати. Холи пан приїжджий вигравав у шахмати, то тих людей, які були фігурами, забирав з собою. Просто з дому виривав і забирав з собою у панщину зовсім в інші маєтки. Коли Шевченкові про це розповіли, він довго не міг заспокоїтися. Власне, кажуть, був такий момент, що він довго ходив по кімнаті. Потім заспівав пісню “Ой горе цій чайці, чаєчці небозі”, – розповідає бібліотекар бібліотеки №2 для дітей, бібліотеки “Літературне Тернопілля” Оксана Лехіцька.
Попри те, що на портретах Тарас Григорович Шевченко зображений у смушевій шапці, з вусами, та зовсім не виглядає на свій вік, а це приблизно сорок років, адже помер Кобзар у сорок сім. На сторінках арт-бука він – молодий, красивий чоловік. Бібліотекарі переконані, образ знедоленого Кобзаря радянська влада створила не випадково.
