Головна суспільство Про розвиток шахти і життя шахтарів-солекопів у Польщі

Про розвиток шахти і життя шахтарів-солекопів у Польщі

437

Історія солевидобування протягом семи століть, пам'ятки та легенди, увіковічнені в солі, правила життя на глибині. Свої історії та перекази досі береже соляна копальня у польському місті Величка. Колись вона дала основу для відбудови зруйнованих міст. Нині найстаріша в Європі соляна копальня входить до списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Про розвиток шахти і життя шахтарів-солекопів сюжет третій із сереї репортажів Ольги Савуляк.

 

Над річкою Вісла нині кипить життя. Старовинний Краків поєднав у собі красу багатої архітектури і сучасних будівель. Це польське місто  з тисячолітньою історією друге за величиною та кількістю мешканців після Варшави. У 13 столітті воно було зруйноване під час татарського набігу. Саме тоді поблизу Кракова почали розробляти соляні копальні. На той час шахта давала більше 30% надходжень у державну казну. Проте чужі гроші не рахували прості солекопи. Робота шахтарів була й справді важкою.

 

Нині соляна шахта у Величці – в основному екскурсійний об'єкт. Стіни першого рівня вимощені деревиною. Під дією солі вона кам'яніє і не трухнявіє. Натомість вчасно показує, де шахта просідає. Про усі етапи розвитку соледобування протягом семи століть розповідає давнє гірниче обладнання, знаряддя праці гірників, історичні пам'ятки. Спочатку добували і транспортували сіль по шахті вручну. Близько 300 кілограмів вміщала бочка – солюфка. По дерев'яних шляхах її возили тачкою-собачкою.

ЧИТАТИ ЩЕ:  Тур вихідного дня до Польщі очима журналіста

На поверхню сіль підіймали за допомогою спеціальних валів. Невдовзі вали замінили горизонтальні колеса, які по колу крутили люди. А згодом до роботи залучили і кінні приводи. Для цього в шахту опускали 3-річних коней. І як не дивно, в темноті тварини не сліпли. Механізація роботи збільшила об'єми видобутку солі і поглибила копальню. 10-метрові стовпи соленої води з рівня на рівень перекачували насосами. Зручних сучасних сходів у шахтарів, звісно ж, не було. Вони носили 30-кілограмові мішки з сіллю по висічених з неї ж східцях… Так поступово видобуток солі виріс до 27 мільйонів тонн.
У копальні чимало каплиць. Усі ці порожнини зроблені в соляних шарах.  

Надія Слобода-Батко, екскурсовод: "Це капличка Святого Антонія, вона існує з 17 сторіччя.Це була перша капличка під цим стовбуром, відбувалося маленьке боголужіння на початку робочого дня і відправлялися на роботу шахтарі".

Божої опіки шахтарі-солекопи справді потребували. Це нині тут стала температура – 14-16 градусів, вдосталь повітря і надійна вентиляція. Життя на глибині кілька століть тому таким безпечним не було. При видобутку солі в повітрі накопичувався метан. Його шахтарі випалювали за допомогою смолоскипів. Проте у місцях високої концентрації газу, часто ставалися вибухи. Це тепер сіль називають "білою смертю", колись цінували на вагу золота.

Надія Слобода-Батко, екскурсовод: "Обробляли сіль у вигляді таких балванок кругленьких, щоб їх можна було транспортувати легше до найближчого стовбура. А таку балванку, коли видавали заміж дівчину з багатої сім'ї, давали в придане. За таку балванку можна було купити невеличке село".

Соляна копальня приносить доходи і тепер. Щороку її відвідує більше мільйона туристів. Не оминають вони і Краків, розташований за 20 кілометрів від Велички. Про його красу та велич розкажемо вам у наступних сюжетах.

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here