Втекти за сотні кілометрів, щоб врятувати сім'ю. Тернопільщина – це область, яка активно приймає біженців зі сходу країни. Однією з таких сімей стала сім'я Михайла Нечепоренка зі Слов'янська. Вагітну дружину і трьох дітей чоловік відправив сюди ще півтора місяця тому. Сам же, як може, допомагає у рідному місті.
Він не називає нової адреси і мало розповідає про сім'ю. Проте саме заради вагітної дружини і трьох дітей переїхав на Тернопільщину. І хоча покидати дім не хотіли, жити у рідному Слов'янську патріотично налаштованій сім'ї було надто небезпечно. Остаточно зважились, коли знайомого фермера за допомогу українським військовим розстріляли бойовики. Сім'я встигла виїхати, коли потяги ходили безперебійно. Сам Михайло залишився у Слов'янську.
– Приходили автоматники в цих балаклавах, намагались цих людей захопити. Деяких людей повбивали… І тому ми не жили за своїми адресами. Жили там, де можна було, щоб не захопили і людей не підставляти, бо сусіди могли постраждати… Це було моє помешкання, я там не був прописаний, хтось з сусідів здав, що я там живу, або міліція, яка тісно співпрацює з цими бандитами. Вони два рази до мене приходили. Один раз мене застали, але не стали двері ламати, а я світло виключив, ніби мене нема. А другий раз випадково, я тільки вийшов, вони зайшли, – розповідає мешканець Слов'янська Михайло Нечипоренко.
Показувати, що ти патріот, було небезпечно завжди, а зараз особливо, каже Михайло. За громадську діяльність і патріотичні погляди поплатився не раз. Розповідає, за це спалили будинок, який він будував. За те, що збирав гроші для майданівців, втратив роботу. Почав власну справу, але і вона не на часі. На велосипеді манівцями доставляє українським військовим ліки, їжу та воду. Каже, українська сторона могла б бути активнішою. Тим більше, російські бойовики, за словами пана Михайла, обіцяної підтримки на сході України не зустріли.
– Активної підтримки в них немає просто. Побачити мітинг їхній, який збирається, там тисяча-півтори. Може бути дві, але якщо з іншими номерами буси приїжджають, але там такий кацапурський акцент… В Слов'янську живе 120 тис народу… Наше керівництво займається чимось, показушними справами, літаки літають, бомблять. Хлопців ведуть на барикади, лобом. І мені шкода цих хлопців, бо вони страждають ні за що. В нас є такі стежинки, що мойна зайти з найменшими втратами. Але це для екрану буде некрасиво, бо тихо.
Потреба в інформаційній підтримці велика, каже Михайло Нечепоренко. Частина мешканців Слов'янська залишаються нейтральними, частина категоричними, але й правду дізнатись нізвідки, телебачення російське. Людям, які прийняли і допомогли облаштуватись сім'я дякує. І хоча додому хочеться, робити там нічого не лише через протистояння, а поки не зміниться система, каже чоловік.
– Підготовку до цих дій, окупації, ми ж їх бачили. Ми інформували міліцію, СБУ постійно, що це відбувається, вони там збираються, ці угрупування в Святогірській лаврі, в готельчиках на виїзді… Ті, хто живуть в Тернополі і думають, що це не станеться, знаєте, впаде Донбас, впаде і Дніпропетровськ. І як би Коломойський не впирався, якщо там ще рік побуде та влада, яка окупувала, то за рік вони зазомбують людей, візьмуть Дніпропетровсьук і таким чином дійдуть і до Тернополя.
