Мешканці Тернопільщини про своїх героїв не забувають. П’ятеро молодих хлопців з нашої області: Олександр Капінос, Назар Войтович, Устим Голоднюк, Ігор Костенко та Василь Мойсей рік тому загинули у протистоянні з правоохоронцями у Києві. Найстаршому з них – за місяць мало би виповнитися 30 років, а наймолодшому – лише 17. Телеканал TV-4 продовжує серію репортажів про наших земляків з Небесної сотні. Сьогодні розповідь про героя, справжнього козака, вірного друга і патріота Олександра Капіноса з села Дунаїв Кременецького району.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Небесна сотня: Устим Голоднюк
Дорогий син, люблячий брат, вірний друг, щирий і відважний побратим, доброзичливий і привітний, завжди готовий прийти на допомогу, справжній патріот і українець – такими словами згадують Олександра Капіноса. Ще з перших днів протестів Олександр вислювлював свою громадянську позицію в Києві. Він входив у “Волинську сотню” майдану. Як розповідають друзі Сашка, 18 лютого ввечері рік тому його поранило осколком гранати. Олександра ще живого доправили у лікарню, але врятувати його не вдалося.
– Ми весь день і були вже такі стомлені, що вже нічого не хотіли. Вийшли з двору і ще так Сашко каже: “То що будемо йти додому? Та давайте ще повоюємо. Там побратими стоять”. Тільки одного слова хватило, щоб наші сили активізувалися і ми знову пішли туди. Я не знаю, як це сталося. Ми не бачили, бо розділилися, там був такий хаос.
– Я дзвонив до нього, набираю і чую: “Абонент розмовляє”. В мене душа обрадувалася, бо зрозумів, що він живий. Тоді ще раз дзвоню, бо хотів просто почути його голос і підняла тубку жінка-медик і сказала, що Сашко в лікарні. Я не пам’ятаю, хто мені подзвонив і сказав, що Сашка немає. Останнє, що я пам’ятаю, це мене хлопці заламали за руки, відвели… Мені просто перемкнуло, я вже був готовий знову йти в бій.
Псевдо, яке мав Олександр Капінос – “Кремінь”. Це за незламний дух. Його називають дуже світлою і завжди усміхненою людиною. Водночас Сашко був мудрим і сміливим, справжнім лицарем.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Небесна сотня: Назар Войтович
– Я мала честь товаришувати з такою людиною. Це людина з великої літери. Це людина, яка під пулями, але у цей же час має силу підбадьорювати тих, хто просто до нього дзвонить і питає: “Як ти, Саша?” А він каже: “Все буде добре. Тримайтеся”.
Своєї сім’ї в Олександра не було, але він мріяв її створити з такою ж, як і він, революціонеркою. І така дівчина знайшлась, але доля розпорядилася по-іншому.
– Дуже гарна пара вони були. Я кажу до нього: “Сашко, ти завжди хотів знайти революціонерку і, напевно, вже зустрів свою долю. Він посміхнувся такою своєю щирою посмішкою”. Так тільки він міг посміхатися.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Небесна сотня. Ігор Костенко та Василь Мойсей
Проводжати в останню дорогу Олександра приїхало кілька сотень людей. Сашко – герой, який поклав своє життя на вівтар за Україну. Олександр казав: українці мають бути здоровою нацією. Він заснував у своєму селі Дунаїв спортивний гурток. Олександр був переконаний: Україна стане вільною тоді, коли буде нове покоління сильних, мужніх людей, які не пиячать, культурних і розвинених, які щиро люблять свою країну. Таким був і сам Олександр. Лише місяць він не дожив до 30-річчя. Напередодні свого останнього бою Олександр заспівав пісню січових стрільці.
У День Незалежності України в селі Дунаїв Кременецького району відкрили пам’ятник Олександру Капіносу. Воїн Майдану постав у повен зріст з національним стягом і щитом у руках, а біля його ніг бандура. Олександр Капінос був упевневнений в перемозі України і доводив це прикладом свого життя.
