“Наші очі – це руки”, – 15 жовтня незрячі у всьому світі відзначили Міжнародний день білої тростини

15 жовтня незрячі у всьому світі відзначили Міжнародний день білої тростини. Біла паличка стала не тільки помічником для пересування, а й символом сліпих та сліпоти. День білої тростини не свято, це швидше за все день поваги, день розуміння і день допомоги. На Тернопільщині його традиційно відзначили з піснями, віршами та жартами. Адже навіть попри труднощі сліпі та слабозорі люди не втрачають радості та любові до життя і ближніх.

Євгенія Чехунова – навчає української мови і літератури сліпих і слабозорих дітей. Євгенія Михайлівна каже, свою роботу любить, а діти з радістю навчаються. Вчителька переконана, хоч час і пішов вперед: є новітніх технології, але діти мають бути грамотними, не зважаючи на те, що не бачать.

Євгенія Чехунова, заслужений вчитель України: "Вони мусять бути грамотні, вони мусять вміти читати, писати. Хто не бачить – пише шрифтом Брайля, а хто трошки бачить, то користується плоскодрукованою літературою. Тепер є різні технології, комп'ютери, диктофони, ноутбуки, а книжка, вона велика. Наприклад, з української літератури підручник, то він може бути в дев'яти книжках. То це підручник, а ще хрестоматія є".

людей на Тернопільщині близько 2 тисяч. В Україні слабозорих та сліпих – понад 50 тисяч, у світі – вдесятеро більше і з кожним роком їх кількість зростає. Хтось – незрячий від народження, а хтось втратив зір через хворобу чи нещасний випадок. Проблеми у незрячих спільні: як сісти у громадський транспорт, потрапити по сходах у потрібне приміщення, перейти дорогу, тобто те, на що зрячі навіть уваги не звертають. Нелегко доводиться і молодим людям. І не тільки тому, що очі не бачать. В умовах, коли важко знайти роботу здоровим, то що вже казати про незрячих.

Назар Мельник, інвалід зору I групи, працює масажистом у Бережанах: "Наші очі – це є руки. От так у нас з очима. А те, що ми не побачимо – то нащупаємо руками. І так я вже з дитинства, змалку привик. Держава повинна таких дітей, молодь, надавати роботу таким людям. Старатися допомогти, якусь роботу надати, але держава пока не може нам надати роботу"..

У день білої тростини ці люди знаходяться серед колективу, вони у центрі уваги преси, влади і громадських активістів. А в інші дні кожен залишається зі своїми проблемами наодинці.

Василь Падалка, недавно втратив зір: "То треба, щоб держава була державою, а не непонятно що. Щоб до людей відносилася по-людськи. Щоб дбала. Конвенцію підписала міжнародну? Підписала, а змін немає ніяких".

Сьогодні незрячі і слабозорі люди зібрались, аби відзначити Міжнародний день білої тростини. Завдання цього дня – змусити людей згадати про те, що поруч із ними, часом подовгу залишаючись непоміченими, живуть ті, хто не бачить всіх фарб навколишнього світу. І навіть не стільки згадати, скільки спробувати зрозуміти їх.

Євгенія Чехунова, заслужений вчитель України: "Мусять жити і зрячі, і незрячі діти. Якби то не було важко. Життя – це найголовніше, це Божий дар. Мусимо приймати все те, що маємо в житті".