95 років тому у Романівці на Теребовлянщині народилась Ганна Музика, відома нам зараз як Ярослава Стецько. Підпільних кличок мала декілька: „Тирса”, „Тополя”, „Хвиля”, а одружившись, взяла ім’я та прізвище свого чоловіка націоналіста і підпільника Ярослава Стецька, якого називали правою рукою Степана Бандери. Слава Стецько, як її лагідно називають, була головою проводу організації українських націоналістів та антибільшовицького блоку народів, засновницею конгресу українських націоналістів. Її пам’ять вшанували сьогодні, в річницю народження, у Тернополі. Тут планують створити і кімнату-музей Слави Стецько.
Славу Стецько пригадують людиною істино мудрою та мужньою. Все життя вона здобувала незалежну українську державу. Разом із чоловіком, Ярославом Стецьком, була змушена мігрувати,аби уникнути політичних переслідувань більшовиків за свої націоналістичні погляди. У певний період подружжя Стецьків на одному місці жило не більше як місяць. В кінці 80-х Слава Стецько повернулась в Україну, тут почала брати участь у державотворчих процесах. Була депутатом Верховної Ради трьох скликань. Усе, що випадало на її долю, долала із гумором.
– Їй було притаманне галицьке почуття гумору. Вона вміла жартувати. Я пам’ятаю, як вона відкривала сесію Верховної Ради, комуністи обклеїли, всі крісла, проти неї листівками. Вона так подивилася і якось так саркастично сказала: “Ви знаєте, мені їх жаль”… – розповідає голова Тернопільської обласної організації КУН Володимир Ткач.
Ігор Олещук, політв’язень, додає:
– Вона ще молодою пройшла вишкіл в лавах ОУН, а коли попала в 44-му році на еміграцію, вона дуже багато допомагала Ярославові Стецько, який очолив антибільшовицький блок народів. Біля 50 років вони об’їздили весь світ, зустрічались з керівниками багатьох держав, в тому числі – з Президентами Америки
Невдовзі у приміщенні, де знаходиться офіс Конгресу українських націоналістів, планують відкрити кімнату-музей Ярослави Стецько.
