Меморіальну дошку бійцю АТО Олександру Орляку відкрили сьогодні у Тернополі. Він загинув у лютому цього року під Дебальцевим. Дошка пам’яті Олександру прийкрашатиме фасад його рідної п’ятої школи. Влада, військові, вчителі, друзі та рідні героя сьогодні прийшли на лінійку пам’яті.
24-річний Олександр Орляк служив у 128-й гірсько-піхотній бригаді. Туди потрапив наприкінці літа минулого року. Шостого лютого в районі Дебальцевого через поранення осколком гранати Сашко загинув. Як тільки у школі дізналися про подвиг хлопця, серед вчителів, учнів виникла ідея увіковічнити пам’ять про нього. Тепер меморіальна дошка щодня нагадуатиме про героїзм Олександра Орляка, а для школярів стане прикладом великої любові до Батьківщини.
На фасаді 5 школи тепер поряд з меморіальною дошкою герою УПА Мар’яну Лукасевичу буде ще одна, присвячена герою сучасному, бійцю АТО Олександру Орляку.
– Хто б міг подумати, що через 70 років після загибелі Мар’яна від рук російських загарбників знову будуть гинути у боротьбі за незалежність України молоді українські хлопці, серед яких, на жаль, буде і наш випускник Олександр Орляк, – говорить директор 5 школи Тернополя Петро Поврозник.
– Він умів дуже красиво мріяти і будувати плани на життя. Він завжди був на позитив. Усі доручення виконував відповідально і що найголовніше – з посмішкою. Він як ніхто розумів, що життєві труднощі не для того, щоб падати духом, а для того, щоб ставати сильною людиною, – каже класний керівник Олександра Орляка Зоряна Гуцул.
Був вірним, надійним другом, мужнім солдатом і справжнім патріотом – так про Олександра згадують побратими. Любив готувати, мріяв відкрити власний ресторан і одружитися… після війни.
– Він так і загинув під ворожим вогнем, коли діставав гранати, треба було прикривати танком товаришів, які були в окопах, бо в них не було боєприпасів. Він був справжнім патріотом. Не просто так, як багато мобілізованих, а Україна у ньому відчувалася, це було видно в очах, – розповідає телефоном побратим Олександра Орляка.
Леся Орляк, мама Олексанадра Орляка, додала:
– Проводжаючи своїх учнів у доросле самостійне життя, вчителі настановляють: щоб ви стали справжніми людьми. Я хочу вас запевнити. Так, наш Сашко став людиною. За своє коротке життя він встиг полюбити усіх нас, проявити свою жертовність. І ми ним пишаємося.
