Костянтин Микитишин, 20 років, с. Мшанець Теребовлянського р-ну
ВІН І ВОНА
Давно історія ця була
Давно оце все сталося
Мабуть її усі забули
Але мені згадалася
Пройшли часи і вже він виріс
І став стрункий уже юнак
Набрався мужньої він сили
І навіть вмів гулять гопак
Усі близькі його любили
Усі бажали лиш добра
І вистарчало в нього сили
До праці танцю і скота
Життя здавалося не згасне
Але була одна біда
Любив він дівчину прикрасну
Цю що жила біля ставка
Любов була така велика
Що задля неї ладен все
Любов ця сльозами пролита
Кохав її понад усе
Вонаж йому відповідала
Взаїмним поглядом своїм
Мабуть й вона його кохала
Любов ця знатна була всім
Не знав про це лиш її батько
Він знатним паном був вселі
Діла робив великі хватько
І поважали його всі
Шукав для доньки знатну пару
Розумним щоб багатим був
І якось в місті на базарі
Він звісточку оцю почув
Коли він звістку цю дізнався
Що донька любить бідняка
На доньку сильно ображався
І не пускав ніде з двора
Вонаж все зустрічі шукала
Як би зустрітися з своїм
В думках своїх вона літала
А серце краяло за ним
Й його неначе підмінили
Він з смутком й болем поріднився
Плідки в селі уже ходили
Що хлопець ніби утопився
Коли про це вона дізналась
Вона уся аж поблідніла
З всіма думками розібралась
І батькові так заявила
Ти батьку знай з тобою я не згідна
Що ти закрив мене у свому дворі
Хоч кажеш ти що він мене не гідний
Та в мене з ним гармонія любові
І не піду я за багатих панів
Не буду я в нещасті жити
Пора прикрасна тільки у коханні
Я хочу лиш його любити
І в батька серце заболіло
За груди він свої схопився
То бути доню тому що хотіла
Та кажуть хлопець утопився
А наш герой пішов по світу
Хотів багадства він здобути
Хоч він стояв у річки Стрипи
Та він не зміг її забути
Мабуть закінчу уже казку
Та доля крикнула їм так
Він їй лишив надії частку
Став паном він а був бідняк
Пройшли часи пройшли літа
Пройшло оплакане ним горе
А доля тягне все туда
Де він лишив кохання своє
Життя несло його багато
Він працював і здобував
Вернувся він до свої хати
І про кохану запитав
Батьки йому в слід відказали
Що батька в неї вже нема
Вже рік пройшов як поховали
Й що стала кругла сирота
Замкнулась в собі не виходить
На вулицю до церкви лиш
Та кожну ніч вона приходить
Там за село у царство тиш
А наш герой згадав це місце
Колись вони гуляли там
Це був неначе сон той віщий
Іде кохання в серце мам
Він вигукнув й помчавсь до неї
Сказати віщі ті слова
Не можу жити я без тебе
Кохана моя дорога
І в нас в житті буває казка
Любов буває неземна
Як любиш то скажи бутьласка
Ти не тримай в собі слова
Тут доля життя наше будує
Нового кожен день чекай
Справжня любов? вона існує
Невіриш казку прочитай………………………
