Катя Кузьменко, 22 роки, м. Тернопіль
На твоїй лінії фронту холодно.
На моїй лінії фронту вітряно.
Скажи, скільки буде світанків сховано,
Скільки буде ще стаканів випито…
Скільки ще я за нагоди вилию?
Скільки мені на віку написано?
Знаєш, безсильні сильніші силою…
Знаєш, а сни можуть бути крилами.
Снися.
***
так ось
уяви
відчиняються двері
і Ти в запорошених берцах
стоїш на порозі
моєї злощасної
зйомної
хати
до біса тунелі
вокзали
мішені
мігрені
фронти і палати
коли дим Твоїх видихів
вдерся цигАрковим смаком
крізь всі мої грати
так ось
уяви
всі думки набувають смаку схолоднілої кави
і з присмаком крові
Ти стоїш на балконі
докурюєш
змерзнувши в руки
мені димно
і дивно
від тебе
розлука
не забрала своє
але знищила дні кольорові
не зумівши загріти все те
що ми звали людським
автоматними чергами виливши залишки крові,
й заховалась у дим
так ось
уяви
Ти забувши за все
засинаєш в долонях моїх захололих
від подихів зимних
кучугур снігових
заметілей
що друться зі сходу
засинай рідний мій
бо тепер я держу оборону
обійнявши тебе своїм доторком
зітканим з мрій
і забравши сльозами
Ввесь смуток доріг і надій,
що накрило із градів в степу за бентежну свободу
так ось
уяви
відчиняються двері
і Ти в запорошених берцах
стоїш на порозі
моєї злощасної
зйомної
хати
***
екзистенція передує есенції
цигарки
“три зорІ”
і блокнот
у резервах думок
знов галяк
і дефолт
я від нині
з собою заручена
не розлючена
не засмучена
зашифрована
в тисячах нот
що вистукують
чергу по Валовій
за висотами
темними
сірими
я доводжу
що не оніміла я
що жива на відсотків 500…
у кишенях як завжди “Гольфстрім”
в голові безпорядок
як в хаті
у задушливій темній кімнаті
існування породжує суть
я продовжую
будь мені
будь
як молитва у приторних спеціях
переплавлює кров мою в ртуть
екзистенція передує есенції
***
Палає ніч очима революції…
Палає ніч!
Горить очима злими!
Пообіцяй, як вернемось живими…
Ми погуляєм парками старими
тримаючись за руки…
Але ніч!!!
Горить очима повними надії…
Ще стихнуть злісні крики,
буревії…
І ті, хто з нами нині пліч оплІч
повернуться до хат своїх ЖИВИМИ.
І разом з ними
спокій і добро
наповнить серце кожної людини.
Хто сіє зло, не знає честі міри,
хто зрадив шану батьківської віри,
той вартий смерті…
Тиша на душі…
Як перед смерчем…
Ніби перед крахом…
Герой не той, що бачив все в житті…
Герой – це той, хто мовчки йде за правду,
навіть коли на чаші терезів
життя і вічність
чи свобода й зрада…
Палає ніч!
Гарчить безкарно ніч…
Чи бачить Бог, що в нього за плечима?!
Я тут за ПРАВДУ!!!
та перед очима
брехня,
абсурд
і купа протиріч…
Пообіцяй мені,
якщо повернемось живими,
то діти наші парками старими
разом із нами в мерехтінні свіч
побачать мир
і все, за що ми бились…
Якщо ми раптом вернемось живими…
Пообіцяй мені…
***
а тепер?
а тепер поговорим про мене
під куполом цирку підвисла мішень
у котру не поцілить ніхто
обіпершись на грип і хронічну мігрень
від озноби й безсилля завершує день
із закритим обличчям
в рудім кімоно
переживши останніх і передостанніх
скуштувавши усе що назвалось гріхом
по спіралі в безодню іде як востаннє
прокидається в ванній
і бачить в стакані
недопите червоне вино
ти хотів говорити?
то слухай
востаннє
в недопитім ковтку заморили мораль
стеля давить на груди і знищує пам’ять
одягнувши на очі подерту вуаль
видихаючи дим павутинного міста
і вдихнувши ковток нікотинових рим
усвідомлюєш як то під маскою тісно
але знов накладаєш спотворений грим
десь під купол навпомацки здавлено й вільно
у звичайну петлю із буденних речей
потрапляєш свідомо але не насильно
забуваючи страх алкогольних ночей
а тепер
ти ще хочеш щось знати про мене?
***