Ігор Петришин, 31 рік, с.Великий Глибочок Тернопільського р-ну
Моє тіло прогинається під тиском кайдан,
А на голову поклали терновий вінок,
Моє серце щемить від рубцьованих ран
Та знаходжу можливість на повітря ковток.
Вириваюсь з тенет, що так душать вогнем,
Не піддамся я цим вогняним язикам,
Бо чим більше вони припікають мене,
Тим незламним й стійкішим становлюся я сам.
Хто здолає мене, патріота, борця?
Я ж відчув предків силу й всю велич держави
І боротись готовий до самого кінця,
Хоч які б не робили на мене облави.
Хочуть голос серця якось зупинити?
Хочуть ноги спинити, а руки зв’язати?
Досить тихо сидіти, як у грудях болить!
Так, вже досить брати мої й сестри мовчати!
Не дозволю паплюжити предків своїх,
Грізно всім відповім – я не здамся без бою!
Не один патріот за Вкраїну цю ліг,
Не один заплатив за життя головою.
Я люблю свій народ, я люблю свою мову,
Буду я говорити, співати, творити.
Я люблю бути щирим, активним й здоровим,
Бо мені так робити – це значить і жити!
