24 лютого – минає 2 роки від того жахливого дня, коли у наше життя увірвалась російська армія із повномасштабною війною. За цей час ми пережили багато: біль втрат, розлучення з близькими, страх за майбутнє. Але війна також згуртувала нас, як ніколи раніше. Ми продемонстрували світу свою єдність, стійкість та непереборну жагу до свободи. Яким стало життя за цей період для мешканців нашого краю? З якими викликами вони стикнулися? Слухаємо.
“2 роки війни внесли корективи у моє особисте життя, адже чоловік знаходиться на Сході України. Росте дитина без батька. Він дитину бачив лише кілька раз. Як би плачевно не було, що війна, але вона принесла мені маленьке чудо.”
“Я більше часу став проводити вдома, дехто виїхав, знайомства втратились. Вдома, щось вчимо, граємо, читаємо. Зрідка можемо вийти в місто.”
“Всі цінності піднялись до верху. Найцінніше – це люди, їхнє життя і здоров’я. Набагато більше почала донатити на ЗСУ і вникати в те, що робиться не лише у нас, але й поза межами держави. Ми не знаємо, що буде завтра, але стараємось працювати і донатити.”
“Війна мою сім’ю і родину розділила навпіл. Зараз я ціную всі спільні моменти, які бувають. Якщо морально важко, то я почала набагато більше працювати, зараз працюю на себе.”
“Мені здається, що сильнішою трошечки стала, бо є заради кого жити: чоловік, діти, батьки, яких треба підтримувати, бо вже старші.”
