Стійкість українського тилу сьогодні тримається на згуртованості невеликих громад. Навіть у найвіддаленіших куточках, попри постійну тривогу за рідних на передовій та біль втрат, люди знаходять сили працювати та спільно відновлювати свій простір. Далі — сюжет про життя села Жабинці Чортківського району, яке відвідала наша знімальна група.
Життя в українських селах під час війни має єдиний ритм — це робота на землі та підтримка фронту. Не є винятком і село Жабинці Чортківського району. Зараз тут зареєстровано менше п’ятисот жителів, і поки одні забезпечують стабільний тил на місці, інші — захищають країну на передовій.
“Зараз з села служать 10 чоловік. З такого маленького села.
Ще на даний момент рахується пропавшими безвісти теж двоє наших односельчан”, – розповідає староста села Жабинці Анатолій Лахман.
Громада знає і про найвищу ціну теперішнього спокою в тилу. На місцевому меморіалі пам’яті — імена двох полеглих захисників з Жабинців. Володимир Трух загинув під час оборони Донецького аеропорту ще у 2015-му, а життя Ярослава Мазника обірвалося на Бахмутському напрямку у 2023-му році.
Материнський біль тут розділяють усім селом, адже втрати на фронті стали спільною раною для малої громади. Опорою та місцем, де люди шукають розради і моляться за усіх воїнів, є місцева сторічна церква. Щоб зберегти свій духовний осередок, парафіяни та благодійники спільними зусиллями повністю відреставрували храм, аби релігійне життя у Жабинцях не зупинялося.
Сьогодні у Жабинцях намагаються підтримувати життя у кожній сфері: впорядковують території біля водойм, розвивають локальну інфраструктуру та продовжують працювати на землі. У громаді кажуть — роблять усе, щоб попри війну село жило, а тутешні захисники повернулися до відновленого рідного дому.