Богдан Кушнірик, 70 років, м. Тернопіль
СИН СЕЛА
Я – СИН СЕЛА, ОНУК СІЛЬСЬКИХ БОГІВ.
І НЕ ШУКАЙТЕ В ЦЬОМУ БОГОЗРАДИ.
МЕНІ ЩЕ СНЯТЬСЯ СРІБНИЙ БЛИСК ПЛУГІВ
І ПАЛЯНИЦЯ МІСЯЦЯ НАД САДОМ.
А ТІ БОГИ У ВИЦВІЛИХ ШТАНАХ
УМІЛИ ВСЕ. А ЯК ВОНИ СПІВАЛИ!
ЗДАВАЛОСЬ, ПІСНЯ ПІДНІМАЄ ДАХ:
– ГАРМАТИ ГРАЛИ, А МИ НАСТУПАЛИ…
НАПИШІТЬ ДО БАТЬКА, НАПИШІТЬ ДО НЕНЬКИ,
НАПИШІТЬ ДО МИЛОЇ ДІВЧИ…
ВХОДИЛА ПІСНЯ В СЕРДЕНЬКО МАЛЕНЬКЕ,
А ДІД ПОВЧАВ: – ТИ, ДАНЬКУ, НЕ МОВЧИ,
БО ВІЗЬМУТЬ ВСЕ У ТЕБЕ «ВОРІЖЕНЬКИ».
ЗАХОЧУТЬ ДУШУ, ДУШУ НЕ ДАВАЙ!
А БУДЕ ВАЖКО, ТИ СОБІ ТИХЕНЬКО
ПРО «ЩЕ НЕ ВМЕРЛА…» СЕРЦЕМ ЗАСПІВАЙ
І БІЙСЯ, СИНУ, ХИЖОГО НЕБРАТА –
НЕ ВІДКРИВАЙ ЧУЖИНЦЕВІ ДУМОК,
БО ПРИВЕДЕ ЦЕЙ ФАРИСЕЙ ПИЛАТА…
ПОМЕР МІЙ ДІД І РАТАЙ, І ПРОРОК.
УЖЕ І ХРЕСТ В СТОХРЕСТІ ЗАГУБИВСЯ,
І БАБЦЯ ВИШНЕЮ ЦВІТЕ БІЛЯ ХРЕСТА.
КОВТАЮ СЛЬОЗИ, БОГУ ПОМОЛИВСЯ,
НЕМОВ ПОСЛАВ У НЕБУТТЯ ЛИСТА,
БО НЕ ВІДПИШУТЬ, НЕ ДАДУТЬ ПОРАДИ,
НЕ ПІДНЕСУТЬ ПАРНОГО МОЛОКА…
А ПОТІМ БУВ ПІДЛЕНЬКИЙ ОПІК ЗРАДИ,
ЩО КРОПИВОЮ СЕРЦЕ ОБПІКАВ.
Я НЕ ПРОДАВ ДИЯВОЛОВІ ДУШУ,
ХОЧ ПРИВСЕЛЮДНО КЛЯТВИ НЕ ДАВАВ,
ЛЮБОВІ В СЕРЦІ Й ВІРИ НЕ НАРУШИВ,
НЕ ОБКРАДАВ, НЕ ГНУВСЯ, НЕ ЗДАВАВ!
І НЕ ПРОДАМСЯ, НЕНАСИТНІЙ ЮДО!
ЩО ТИ ЗАБУВ У НАШОМУ СЕЛІ?
А Я ТАМ РІС, ТАМ СЕРЦЕМ ЖИТИ БУДУ,
Я – СИН СЕЛА! Я – ГРУДОЧКА ЗЕМЛІ.
2004 Р.
***
БЛАЖЕННІ
ПАЛАТА, КУХНЯ, МАГАЗИН, АПТЕКА…
А ВЖЕ ЗА ЛІСОМ ЛІТЕЧКА МЕЖА.
ХТОСЬ НАРІКАЄ НА ТРОПІЧНУ СПЕКУ-
ЛЬОДАМИ СКОВАНА ПОРАНЕНА ДУША.
– БЛАЖЕННІ ТІ, ХТО НА ЗЕМЛІ СТРАЖДАЄ .
ТВЕРДЯТЬ МЕНІ ВЧОРАШНІ «МУДРЕЦІ».
А ЗЛОДІЮКИ У СВОЄМУ РАЇ
ПІД ОХОРОНОЮ БУЛЬДОГІВ І БІЙЦІВ.
ВСТАЮ, ЛЯГАЮ СПАТИ З МОЛИТВАМИ:
– ПРЕЧИСТА МАТІР БОЖА, НАС СПАСИ.
МОЛИТВА ЛІЧИТЬ МОЄ СЕРЦЕ РВАНЕ,
А ГОРЕ КРАЄ ШКІРУ НА ПАСИ.
БЛАЖЕННІ ТІ, ХТО ВІРУ В СЕРЦІ МАЄ.
ЩО Є, ТЕ ДОБРЕ – ОЦЕ МРІЯ ВСЯ.
ТАКІ ЩЕ ВІРЯТЬ, ЩО ДОСТОЙНІ РАЮ,
ЯК ВІРИТЬ ВНУК В БЕЗСМЕРТЯ ДІДУСЯ.
А Я УЖЕ І ПЕКЛА НЕ БОЮСЯ,
БО ПЕКЛО ТУТ. ОГЛЯНЬТЕСЬ: ОСЬ ВОНО.
– ПРОСТИ ГРІХИ…- З НАДІЄЮ МОЛЮСЯ,
А НОВЕ ГОРЕ ЛІЗЕ У ВІКНО.
2011 Р.
