Головна конкурс віршиків Богдан Боденчук *конкурс поезії “Любов врятує Україну”*

Богдан Боденчук *конкурс поезії “Любов врятує Україну”*

GFRANQ_PTAXA97_47667777_REVIVALБогдан Боденчук, 24 роки,  Ямпіль

СІЧЕНЬ 2014
я довго пам’ятатиму цей січень.
слова, як набої, дні, наче гільзи.
тих, хто пішов у царство небесне,
власні протести, місто в прицілі.

запах свободи, щоб воскреснути,
хоч цінна за волю провела лінії.
з’явились нові герої і нові деспоти,
ми прокинулись в іншій країні.

і ніхто не скаже, як усе закінчиться.
ніколи не знаєш, що буде завтра,
чи смерть, як змія, вжалить у серце,
чи випаде нова з колоди карта.

колись про майдан запитають діти.
я розповім їм усе, що бачив і знаю,
як летіли січневі кулі, були морози,
як судили поетів, про присмак чаю.

про те, який справжній смак свободи,
дим, змішаний з кольором неба.
закони, що вивели людей на барикади,
владу, яка не чує і нічого не бачить.

історія нас випробовує — відчиняє двері.
знаю, не вистачить слів, щоб усе сказати,
передати смерть і життя на папері.
сніг мете у спину, розбирає нас на цитати…

ВПАВ ПТАХ НА МАПУ
впав птах на мапу, янголи ходять в білих халатах.
плачуть в палатах, плачуть у простір, у грудях — постріл.
Бог вимкнув радари, доля осліпла, вмерла в датах.
з сумом апостол пише про птаха, пише про втрати.

час спинився у хмарах, на сході — сонячний спалах.
біль проростає, бій наростає, бо поранене небо.
смерть підкрадалась, як звір, діти спокійно спали.
де їх світлі душі сьогодні? скажіть, хто-небудь.

плачуть свічки, сльози з’явились на квітах і травах,
мертві, надіюсь, стали птахами і полетіли без болю,
зникли у світлі вечірнім, в небесній яскравій заграві.
хочу вірити, що я сплю, але все марно — дихаю війною.

летять птахи по небу і плачуть на землю дощами,
що змивають на наших вокзалах сліди війни сходу.
моє покоління уже має від часу і пострілів шрами,
нами, як пішаками невдалої партії шахів, ходять.

і хочеться миру, та передають невтішні новини.
смерть плете свої сіті, на сході вмирають знову не ті.
снайпер стріляє, куля підло входить у спину,
зникають птахи, поміж хмар на пораненій висоті.
• • •
у мене є ти, а більше мені нічого не треба,
мости із молитов подолали мовчання німе.
холод уже не закрадається в рани і шрами,
біль не проходить, але з тобою нас омине.

ми ж знову і вкотре, розстріляні щастям весняним,
пам’ятаємо вчорашніх людей, але нас забувають усі.
на нашому серці навічно залишені ранки і рани,
коли ми кохали так сильно, але нас кохали не ті.

кохання приходить до тих, хто вірить в світанки,
а спогади завжди будуть вриватись до нас в вечори.
мені від вулиць і міст нічого уже не потрібно,
я — твоє море терпке, допоки у мене є ти.
• • •
що для мене моя країна —
це спогади, від Донбасу і до Яремче,
дорога до тебе і дотики літа,
сьогодні ти снилася вперше.
а знаєш, це місто без тебе порожнє,
погода така депресивна.
давай доживемо з тобою до квітня,
а там заквітне і серце.

а хочеш, ми зникнемо десь біля моря,
де хвилі молитву читають,
і місяць, як злодій, ховається в хмарах,
на ньому заплаканий Каїн.
вечірня ніжність торкнулася міста,
можливо, зустрінемось завтра.
дорога до тебе — це ціла вічність,
ця осінь згубилась напевне.

і шрифтом Брайля читаю кохання,
воно ж бо — сліпе, до нестями.
так дихати важко,
коли ти не поряд,
і нас розділяють вокзали.
із бабиним літом вдихають повітря,
зіваки місцеві й малеча.
дорога до тебе — це власна сповідь,
сьогодні ти снилася вперше.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here