У відкритий бій та кілька разів під обстріли з важкого озброєння потрапили тернопільські волонтери Логістичного центру, розвозячи минулої поїздки допомогу бійцям АТО. Розповідають – насправді перемир’я ніякого на Сході немає й тішаться що залишилися живими та обійшлися без поранень. Волонтери кажуть – поїдуть і знову, лише було б що везти, бо склади Логістичного центру знову порожні.
Остання поїздка на передову тривала майже два тижні, розповідають волонтери Логістичного центру допомоги бійцям АТО Богдан Кіндій та Тарас Герман, які повернулися зі Сходу. Необхідного для українських військових, завдяки доброчинцям, цього разу зібрали й розвезли більш як на 300 тисяч гривень. Їхати без потреби у зону АТО не радять нікому.
Від складу до складу повертаючись 4300 кілометрів наїздили. Для того, щоб зрозуміти яка ця поїздка була, я вам маленьку презентацію зроблю, але на талефоні, тому що це відео нікуда ще не вийшло. (Демонструє відео, зняте у бліндажі, чути як безперестанку стріляють). Це ви побачили просто 2 хвилини з життя зі Щастя. Ми там 5 годин побули, практично бойова готовність №1, сепаратисти підійшли метрів 50 до бліндажів по зєльонці, ну все, заповіти складали, тут є записані, вразі чого в інтернет викидаєм, щоб знали де ми поділися, щоб не шукали довго, от. То шо тішило в бліндажі, що майже всіх вділи, правда? Тільки вділи – бій прийшов п’ятигодинний, знов штани до купи, машини одна друга погоріли. Видали там раненим зранку, були раненні, видали форму, там, кєпки видали, питаєм, ну ж видали, де? – В машині згоріло, – нині з усмішкою розповідає Богдан Кіндзій
Та небезпека завжди таїть на вас. Тобто це можна стояти собі говорити там, приїхали ми зраненька в ту саму навіть Мар’їнку, говорим спокійно з хлопцями, всьо, дивимось на дитячий комплекс, який колись там будували, гарно зроблений, все і там навіть Ахмєтов приїжджав його відкривав і там дім інтернат ну і тут буквально за 2 секунди починають падати міни, тобто це власне, оце така межа, яку нам тут дуже важко її уявити собі. Я думаю всі хто їздить, хто буває – це неодноразово, це не то шо ми там перший раз попали, вот страшна ситуація, попадається, це завжди переважно буває. Цього разу було там 3-4 рази, що таких от досить складних, – доповнює колегу Тарас Герман
Волонтери, які повернулися зі Сходу додають – українські військові на передовій в такій напрузі постійно, тому підтримці із тилу тішаться неймовірно. Потреб залишається чимало – форма, військове взуття, одяг, прибори нічного бачення, продукти, зокрема свіжі овочі поки сезон, казанки, комбінезони і ключі для ремонтних бригад, цигарки, наплічники і навіть планшети із завантаженими новими мапами – бо орієнтуватися у місцевості часто доводиться на старих ще мало не радянських картах. Усе це й чимало іншого постійно потрібно на передову, й чого на складі Логістичного центру в Тернополі практично немає. А ще військовим бракує уваги та спілкування, каже Христина Феціца, яка нещодавно супроводжувала допомогу у Маріупольському напрямку:
– Я віддаю їм якийсь позитив разом з пакунками, які їм доставляєм і також натомість ми отримуємо от свій позитив від спілкування з ними. Оскільки їм мабуть, мабуть дуже потрібне спілкування. Вони спілкуються з своїми дружинами, з своїми мамами, але крім того їм треба й інше якесь розуміння, вони часто розказують що не можуть зазвичай розказати своїм рідним те, що їм, що їх болить, що турбує, тому нам вони можуть розказати все.
Волонтерка розповідає, бійці на передовій натхненні й готові захищати Україну, але водночас не розуміють командування, яке забороняє їм стріляти у той час, коли насправді перемир’я на Сході немає.
Це хлопець 28 бригади, він в Мар’їнці, вони воюють, от, він скинув мені такого листа.
“День і ніч на Сході.
Серпнева ніч завершилася боєм,
Нагрілося повітря від вогню,
в родини друзів завтало горе,
не стримали обіцянку свою.
Ранок розпочався з перемир’я,
яке раптово обірвалось вдень.
Ввірвалось горе на сільске подвір’я,
ворожі кулі вподобали мішень.
Серпневий день завершився в атаках,
відбиті всі потуги ворогів,
лупили танки, міномети, “Гради”
життя забрали наших козаків.
Шкода, що більше вже не встануть,
не посміхнуться друзям і близьким,
історії цікаві не розкажуть.
Героїв пам’ятаємо завжди”
Це написав Ілля Манченко 8-9 серпня, процитувала Христина Феціца
