За даними Центру економічної стратегії, близько половини українських біженців за кордоном — жінки працездатного та репродуктивного віку. Головною причиною їхнього виїзду стала повномасштабна російська агресія проти України. Втім, серед мільйонів українок є й ті, хто, попри небезпеку, невизначеність та ризики війни, наважився повернутися додому. Більше того — вони не лише відновлюють своє життя, а й започатковують власний бізнес. Історію однієї з таких жінок розповімо далі у сюжеті, який ми створили у межах проєкту «Відвертий діалог: від викликів війни до розвитку громад». Проєкт фінансується Європейським Союзом та реалізується Інститутом масової інформації.
Марта Краснощока — одна з мільйонів українок, які були змушені шукати прихисток за кордоном після початку повномасштабного вторгнення росії. У перші місяці війни близько 90% усіх біженців становили саме жінки та діти. Тоді Марта разом із двома маленькими доньками виїхала з Тернополя до Лондона, рятуючись від небезпеки в пошуку безпечного місця для життя. Однак, опинившись у чужій країні, жінка стикнулась із багатьма труднощами та викликами, які довелося долати самотужки.
“Коли я була за кордоном, то завжди була в такій напрузі. Ти повинен постійно вирішувати: шукати де жити, за що жити, як бути самій, бо це також непросто з двома дітьми в чужій країні. Мені доводилося обходити всі служби англійські, щоб довести, що я мігрантка, що маю право на житло, на якісь виплати. Це забирало дуже багато ресурсу”, – зазначає Марта Краснощока.
Отримавши підтримку від уряду Великої Британії, Марта разом із двома доньками знайшла тимчасовий прихисток та отримувала фінансову допомогу для забезпечення базових потреб. Водночас адаптація до нового життя виявилася непростою, – зізнається жінка. Через законодавчі обмеження, вона не могла повноцінно реалізувати себе на ринку праці. Протягом чотирьох місяців тернополянка жила завдяки соціальній підтримці, а згодом ухвалила важливе для сім’ї рішення — повернутися до рідного міста.
До Тернополя Марта повернулася сповненою мотивації, з бажанням якнайшвидше відновити звичний робочий ритм і бути корисною у рідному місті. Саме тоді в соціальних мережах вона випадково натрапила на історію дівчини, яка завдяки грантовій програмі відкрила власну справу. Цей досвід надихнув тернополянку, і вона почала детальніше вивчати можливості грантової підтримки для підприємців. Згодом Марта вирішила подати заявку самостійно. Виконавши всі необхідні умови, жінка отримала грант у розмірі 250 тисяч гривень, які спрямувала на облаштування майстерні з пошиття одягу.
Історії, подібні до Мартиної, сьогодні радше виняток, ніж правило. За даними дослідження українського Центру економічної стратегії, найбільшу групу серед українських біженців становлять жінки віком від 35 до 44 років — тобто люди працездатного та репродуктивного віку. За кордоном вони працюють у різних сферах, однак через мовний бар’єр, потребу швидко знайти роботу та складнощі з визнанням професійної кваліфікації багато хто змушений працевлаштовуватися не за фахом. Водночас в Україні рівень зайнятості жінок становить близько 68 відсотків, через що ринок праці відчуває дефіцит кадрів. На власному прикладі Марта Краснощока показує: попри труднощі війни, саме вдома вона змогла знайти нові можливості для розвитку, реалізувати себе та розпочати власну справу.
За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, з початку російської агресії у 2014 році з України виїхало понад 8.5 мільйонів громадян. Масштабна міграція – лише одна з причин демографічної кризи в Україні. Детальніше про ці проблеми ми розповімо у матеріалах Мультимедійного проєкту «Відвертий діалог: від викликів війни до розвитку громад».