"Я вірила в прекрасне" – виставку картин з такою назвою, тернополянки Ірини Муляр, яка близько 7 років боролася з раком, сьогодні відкрили в бібліотеці для дорослих, на бульварі Данила Галицького в Тернополі. Через хворобу Ірині ампотували руку, проте це не завадило малювати прекрасні картини на склі та вишивати. Серце дівчини перестало битися минулого року. Рідні та друзі пам'ятають, Ірина ніколи не опускала рук, ніколи не плакала, завжди усміхалася і увесь свій позитив залишила у картинах, які тепер може побачити кожен.
Ангелом називає Іринку Муляр кожен, хто її знав і хоча б раз з нею зустрічався. В 13 років дівчина дізналася, що в неї онкологічна хвороба. Впродовж наступних 7 років боролася за життя. Навіть ампутація руки не завадила Ірині творити чудеса. Вона малювала на склі прекрасні картини та вишивала. 13 грудня минулого року дівчині виповнився 21 рік, наступного дня її серце перестало битися.
– Попри всі проблеми в її житті, попри те, як її було боляче після операції, після двох ампутацій, хіміотерапії, променевих терапій, вона завжди трималася і боролася за своє життя. Вона ніколи не плакала, хто знав її, той ніколи не бачив на її обличчі сліз. Вона завжди усміхалася і казала: "Мамо, кому потрібні наші сльози? Ми повинні йти вперед і тішитися, якщо я можу йти по вулиці, можу гуляти, можу співати, танцювати – я живу". Тому вона відкидала все і казала, якщо я не думатиму про хворобу, то вона мене не буде турбувати. І так вона старалася жити, – пригадує мама Ірини Муляр Леся Муляр.
Перша вчителька Ірини, згадуючи дівчину, цитує вірш Василя Симоненка "Ти знаєш, що ти людина" – "Усмішка Твоя єдина, мука Твоя єдина, очі Твої одні."
– В Іринки немає жодної світлини, де б вона була скривленою, де б вона була невтішною, де б вона плакала, ніколи, ніколи. Недавно ми відсвяткували ювілей Лесі Українки і в неї були такі слова:"Щоб не плакать, я сміялась". Я думаю, що вони були девізом нашої Іринки, хай літає цей ангел з нами завжди, – говорить перша вчителька Алла Дідух.
– При розмові з нею, Ви ніколи б не подумали, що в неї були проблеми і що вона настільки була хвора, вона була настільки сильна, що ми, коли говорили з нею здавалися слабшими, потребували її підтримки і здавалось, що вона не потребує нашої, – згадують подружки.
Малювати на склі однією рукою надзвичайно важко, каже мама Ірини. Проте дівчині це не стало на заваді. Усі свої роботи Ірина Муляр дарувала рідним та друзям.
– Дуже важко було перевертати скло, зі всіх картин вона порядка півтора тисячі раз перевертала скло. Це треба перевернути, нанести фарбу, знов повернути назад. Для неї це однією рукою, на яку припадало все навантаження плюс капельниці і уколи її кололи в ту праву ручку, було дуже важко, – розповідає мама дівчинки.
– Те що образ тріс це можливо навіть моя вина, бо я її не дав такого грубого скла, воно дуже важке і тяжко його перевертати. Не встигали ми їх всіх в рамку покласти. Це роботи людини-ангела, якого ми не побачили в своєму житті. Вона б напевно ті всі роботи Вам всім подарувала кожному, – говорить дядько Іринки, який навчив її малювати, Олексій Турокот.
Виставка картин Ірини Муляр впродовж тижня діятиме в Тернопільській міській бібілотеці №4 для дорослих, що на бульварі Данила Галицького, 6. Далі картини зможуть побачити в Тернопільських вишах. Ірина Муляр вірила в прекрасне і хотіла щоб кожен запам'ятав такі слова: "Життя – це боротьба. Почни її! Життя – це шанс, скористайся ним! Життя – це виклик. Прийми його! Життя – це любов. Насолоджуйся нею!"
