Йому було 17 і у батьків він був єдиним. Наймолодшого героя Назара Войтовича, загиблого під час сутичок 18 лютого у Києві, поховали у його рідному селі Травневе, що на Збаражчині.
– Я сьогодні стою біля труни спочилого Назара. Серце обливається кров’ю, бо ж я його хрестив. Маленькою дитиною разом з іншими хлопчиками він прибіг до нашого храму. Одягнув той стихарець, разом зі мною він здійснював богослужіння, прислуговуючи в нашому святому храмі.
Назар загинув від прицільного снайперського пострілу. Куля потрапила у щоку.
– Хлопці лежали не на столах, а при стіні, бо не було куда їх ставити. То картина була така, що поясненню не підлягає. Всьо в крові, всьо розірване, – розповідає чоловік, який забирав тіло загиблого.
Про Назара Войтовича розказують: був веселий та допитливий, хотів все знати. Що б не сталось – на лиці посмішка.
– Він мріяв мандрувати. Найбільше напевно що. Ми багато їздили на екскурсії. Мріяв мандрувати, пізнавати, завжди хотів бути в центрі всіх подій. Напевно, так і сталося, – пригадує класний керівник.
У школу навіть після її закінчення хлопець приходив часто. Востаннє був на Новий рік.
– Заходив в класну кімнату, і обіцяв намалювати свою картину до класу. Але не намалював, бо так сталось, шо, напевно що, його остання картина була його власною кров’ю, – пригадує класний керівник.
Тепер школа села Травневе носитиме ім’я Назара Войтовича. Другого червня, коли йому мало б виповнитись 18, на ній планують встановити барельєф з його обличчям.
– Сьогодні це не тільки біда цієї сім’ї чи нашого села Травневе і всіх його жителів. Сьогодні це трагедія всього українського народу, що ця дитина, 17-річний юнак, останні його хвилини життя, і те, що він бачив останнє, це була війна, кров, смерть своїх побратимів.
У рідному селі загиблого вважають, що хлопців, які загинули під час революції, героями визнає не тільки український народ, а і майбутня влада, приходу якої він так чекає.
