Колядки “Во Вифлеємі нині новина” та “Бог ся рождає” не втратили популярності через століття. Радше навпаки – в час різдвяних свят їх співають усі, зокрема, на Тернопільщині. Але чи знаєте ви, що вони мають автора? Це Остап Нижанківський. Він став автором 70-ти музичних творів, хоч батько забороняв займатися музикою, дружив з Іваном Франком, Миколою Лисенком та Соломією Крушельницькою. Все доросле життя Остап пропрацював парохом, поширював просвіту серед селян та міщан, популяризував твори Шевченка, фортепіано та хоровий спів . Заснував успішний кооператив “Маслосоюз”. На жаль, зараз ім’я Остапа Нижанківського маловідоме. Тож змінюємо це.
Остап Нижанківський народився у 1863 році у селі Малі Дідушичі на Львівщині в сім’ї священника. З дитинства він проявляв блискуче музичне обдарування. Вісімнадцятирічним юнаком записував народні пісні, згодом склав іспит на вчителя музики в Празькій консерваторії.
Від 80-х років Остап Нижанківський листувався з Миколою Лисенком. Остап планував поїхати до Києва, щоб там під керівництвом Лисенка вивчати композицію і посвятитися повністю музичній діяльності. Однак батько не дозволив Остапові здійснити задумане, а змусив закінчити семінарію та стати священником. Відмова від музики як професії була трагедією всього його життя.
Хоч Остап не бажав цього, але все зріле життя сумлінно працював парохом. У 1897-му, як священик у селі Довжанка на Тернопільщині, він на виборах до австрійського парламенту підтримав Івана Франка, з яким приятелював. Через це втратив парафію і був переведений до бідного села біля російського кордону.
“– Продав фортепіано, купив корову і пасу”, – так відповідав на запитання, як у нього справи. Віддалена парафія не приносила доходу. Щоб утримувати родину, доводилося продавати домашні речі.
З 1901 року він був спочатку адміністратором , а потім парохом у Завадові поблизу Стрия. Там було значно краще. У нього часто гостювали Соломія Крушельницька, Іван Франко, Станіслав Людкевич. У Завадові Остап став ініціатором створення пам’ятника Тарасові Шевченку, а також заснував першу в Галичині українську кооперативну молочарню. Згодом саме з парафії Нижанківського почався кооперативний рух, який невдовзі став справжнім економічним проривом краю. “– Я в першу чергу – священник, потім – молочар, а вже у вільних хвилинах – музика”, – говорив Нижанківський про себе.
Хоч музика не стала його хлібом, Остап Нижанківський ніколи про неї не забував. У 1885 він заснував перше в Галичині нотне музичне видавництво “Бібліотека музикальна”, яке друкувало твори українських композиторів, записував й опрацьовував народні пісні. Популяризував новий для України того часу інструмент – фортепіано, написавши для нього декілька мініатюр та більшу фантазію «Вітрогон».
Найбільшу славу йому принесли колядки “Во Вифлеємі нині новина”, “У Вифлеємі тайна явилась велика” та “Бог ся рождає”. Однак, його доробок далеко не обмежується ними. Активно пропагуючи українське хорове мистецтво, Нижанківський став засновником і диригентом товариства «Боян» у Бережанах, Львові та Стрию.
Остап написав популярні хорові твори на вірші Тараса Шевченка: “Наша дума, наша пісня”, “Вітер в гаю нагинає”, “Минулі літа”. Спеціально для Соломії Крушельницької він створив солоспів “І молилася я”, який вона залюбки виконувала. Його композиторську, диригентську та музично-громадську діяльність високо цінували і цінують музикознавці.
У вересні 1914 року в передмісті Стрия стояв легіон Українських Січових Стрільців, який мав скласти присягу на вірність Австро-Угорській імперії. Група старшин на чолі з Дмитром Вітовським склала обітницю парохові Завадова. Троє синів Нижанківського також стали січовими стрільцями, а згодом воювали в УГА.
1 листопада 1918 року на щоглі біля Стрийської ратуші замайорів жовто-блакитний прапор. Починалась нова доба — доба збройної боротьби за Українську державу. Остап Нижанківський не лишився осторонь: 1918-1919 роках входив до складу Української національної ради ЗУНР, очолював повітовий комісаріат на Стрийщині.
Його життя обірвалося ґвалтовно: у 1919 р., коли Завадів зайняли поляки, він був заарештований поляками і розстріляний без суду. Донос на нього із абсурдним звинуваченням у зберіганні зброї (за іншими даними – у підготовці повстання) написав один із провідників польського підпілля і політичний в’язень Ян Веркштайн, якому колись українська влада подарувала волю. Також селяни Завадова звинувачували у наклепі трьох односельчан, ополячених німців, яким Остап Нижанківський позичив гроші.
“Ледве розстріляли, то зараз кількадесят фір з військовими заїхали перед хату Нижанківського, – згадувала сестра отця, Осипа Бобикевич. – Господарка була велика, було що брати. Забрали всю худобу, птицю, збіжжя — до останнього стебла соломи. Забрали всі вози, повіз, всі знаряддя господарські. Забрали фортепіано, меблі, постіль, білизну. Ноти порозкидали, потоптали”.
Також викрали 800 тисяч крон із “задаткової каси” “Маслосоюзу”, які отцеві довірили на зберігання. Телеграма від львівського командування з вимогою звільнити отця Остапа прийшла через кілька годин після його смерті.
Іменем Остапа Нижанківського названа вулиця у Львові, а також вулиця і парк в Стрию. Він і його син Нестор, також український композитор, варті кращого вшанування та місця у пантеоні видатних дітей України.
