“Фізика не обмежується шкільними стінами”: як вчитель з Херсонщини прививає дітям любов до науки
631
“Менше нудних розв`язувань задач, а більше практики та творчості”. Вже 14 років прищеплює дітям любов до фізики вчитель Роман Миронюк. Через війну чоловік із сім`єю вимушено переїхали з рідної Херсонщини у Тернопіль. Зараз подружжя тут живе та разом працює у Тернопільському ліцеї №21 – спеціалізованій мистецькій школі імені Ігоря Герети. Напередодні Дня вчителя, поміж уроками вони зустрілися з нашою знімальною групою. Розповіли про свою любов до педагогічної справи та до дітей. Дивимось.
Фізика – це не тільки про нудні та складні приклади розв`язування задач чи вивчення законів. У цьому переконаний Роман Миронюк, який вже чотирнадцять років змінює ставлення школярів до цієї природничої науки.
Роман Миронюк, вчитель фізики Тернопільського ліцею №21 – спеціалізованої мистецької школи імені Ігоря Герети, розповідає: “Чомусь така є традиція серед дітей і батьків, що вчитель фізики якийсь має бути звірний, дуже важкий предмет, але намагаюся якось прививати дітям любов до технічних наук, оскільки, думаю, в майбутньому нам це треба. Дуже багато треба людського капіталу для відновлення нашої країни після війни”.
У своїй роботі Роман зосереджує увагу дітей на отриманні практичних знань, які, на його думку, дозволяють краще зрозуміти предмет. А ще вчитель переконаний, що фізика не обмежується тільки шкільними стінами, вона знадобиться кожному в житті.
“Не люблю себе хвалити, але якщо діти вітаються, якщо діти тобі посміхаються, коли тебе бачать, я думаю, що це той показник, що ти не дарма провів з ними ці уроки, зайві години після уроків”.
Дружина Романа також працює у школі. Адже вже більше року подружжя живе у Тернополі. Через війну вони виїхали з рідного міста Гола-Пристань, що на Херсонщині. Якийсь час сім’я жила в окупації, тому нині і Роман, і Тетяна радіють, що потрапили до Тернополя.
Тетяна Миронюк, асистент вчителя Тернопільського ліцею №21 – спеціалізованої мистецької школи імені Ігоря Герети, ділиться: “До початку повномасштабного вторгення я працювала в нашому місцевому ліцеї асистентом вчителя, і приїхавши сюди вже, маючи цей досвід, мені дуже сподобалася ця робота. Адже маю можливість допомагати діткам з особливими освітніми потребами. Відчуваю себе корисною”.
Працювати обом – в одній сфері – непросто, але цікаво, хоч Роман та Тетяна кажуть: на одній локації пересікаються не часто, бо кожен у своїй професії.
Подружжя Миронюків сьогодні старається бути максимально корисним у своїй роботі та обоє сподіваються, що після війни знову повернуться у свою рідну домівку. А спогади про Тернопіль назавжди залишаться у їхньому серці.
