Головна суспільство 100 років минає від дня народження полковника Української Повстанської Армії Омеляна Польового

100 років минає від дня народження полковника Української Повстанської Армії Омеляна Польового

436

100 років минає сьогодні від дня народження полковника Української Повстанської Армії, командира третьої військової округи «Лисоня» Омеляна Польового. З цієї нагоди у Тернополі провели пам'ятні заходи – панахиду на Микулинецькому цвинтарі, де він похований, та зустріч у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.

Відтоді, як народився Омелян Польовий, минула вже сотня років. А от відколи помер – лише 14. Так думають ті, хто знали його як військового командира, товариша чи рідну людину. Ветеран Української Повстанської Армії Іван Джоджик бачив Омеляна Польового лише раз, коли був 18-річним юнаком. Під час бою під селом Горинка на Кременеччині його з товаришем відправили до командира Польвого за дозволом відвоювати табір зі спорядженням та зброєю.

Іван Джоджик, ветеран УПА: "Він сидів в хаті разом з помічником, щось писали, олівці в руках, вони ж командири. Докладаємо йому. А він думав, думав і каже: "Я не приказую". Він знав, що там з танками боротьба повинна йти… Йти на танки – це означало втрачати людей. Він може не вивчив обстановки і тому думав, хай Овоч вже на місцях вирішує, як. – Тобто він був мудрим керівником? – Був мудрим, я рахую так".

Про бойові подвиги командира УПА Омеляна Польового сьогодні дізнаємось зі сторінок історії. Про його буденне життя на старості розповаідають очевидці. Пані Ольга познайомилась з чоловіком у 90-х роках, за кілька років до його смерті. Каже, часто приходила в гості, допомагала, як могла.

Ольга Жулковська, голова ТОО "Ліга українських жінок Тернопільщини": "Він жив дуже скромно. Дуже бідно. Видно було по його кімнаті. Там нічого не було, крім потрібних таких речей, як ліжко, крісло, стіл. Більше нічого не було. З продуктами в нього також було дуже тяжко".

Попри це Омелян Польовий ніколи ні на що не скаржився. І ні про що не шкодував. Не йшов на компроміси, замість "не можу" – знав лише "треба". Ніколи не пишався військовими здобутками і перемогами, тому про них розповідав мало, пригадує його дочка. Як і про 25-річне ув'язнення. За нього говорили товариші. За понад два десятиліття в тюремних умовах Омелян Польовий не втратив людської гідності, був стриманим, скромно тримався позаду. От тільки урядові структури ні на мить не спускали з нього очей навіть на волі.

Зоряна Недошитко, дочка Омеляна Польового: "Ми разом йшли і завжди за нами був супровід. Завжди. Сіли ми в парку на лавочку – напроти нас зразу представник КДБ".

Коли засудили батька пані Зоряні було лише три місяці. Проте усе своє життя Омелян Польовий, каже жінка, присвятив не сім'ї.

Зоряна Недошикто, дочка Омеляна Польового: "25 років мені було, як тато прийшов з тюрми. Він відсидів від дзвінка до здзвінка. І він взагалі був дуже чесний, порядний і дуже скромний. Надзвичайно скромний. Він для себе няких почестей не хотів. В нього тільки була Україна. І дружини майже не бачив і мене 25 років не бачив. Він все положив ради України".

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here