В бою поблизу Щастя Луганської області загинув український фотокореспондент і боєць батальйону “Айдар” Віктор Гурняк. Він намагався вивезти поранених на машині з поля бою, але загинув від мінометного снаряду. За кілька днів до смерті Віктор написав у фейсбуці “До сліз… Мені більше всього хочеться вірити що ми пам’ятаємо подвиг всіх, хто віддав своє життя за нас з вами. Я хлопців з Донбасу знав кілька днів, цих, і багатьох інших, і їх смерть – наче смерть близького друга. Мабуть, це важко зрозуміти, але не можна це забути. Вони, без сумніву, герої, як і всі інші, що ще живі. Перед очима пробігають їх усмішки, їх жарти. Боляче, але не можна зупинятися. Запитай себе: а що ти зробив для перемоги? Ворог не тільки зовнішній, але і внутрішній. Вбий його в собі, і це буде помста за їх смерть. Спочивайте з миром друзі…”
– Поплач за мною, мамо, коли я загину, за свою землю, за Україну, поплач за мною сестро, не кажучи нікому, що я вже ніколи не вернусь додому…
Слова цієї пісні стали пророчими для пластуна, засновника фотоагенції LUFA, позаштатного фотокора Reuters, Insider, Уніан Віктора Гурняка. Він встиг знятися у відеокліпі Тартака та Нічлави “Не кажучи нікому” та фільмі Тараса Химича “Золотий вересень”. Віктор з першого дня революції гідності був волонтером, перевіз тисячі касок та бронежилетів на передову, а згодом вирішив піти добровольцем. Загинув Віктор Гурняк у бою поблизу міста Щастя Луганської області. Він намагався вивезти поранених на машині з поля бою, але загинув від мінометного снаряда. У Віктора залишилась дружина і дворічна дочка.
– Вони проривали те оточення, про яке наш “любий” Президент казав, що його немає. Вони його прорвали. Він вивозив поранених з поля бою, заглохла машина, він почав щось робити біля машини і мінометний обстріл, важке поранення, яке було несумісне з життям. Нема перемир’я. Пропаганда. З одного боку я розумію, що зараз вибори і тому подібне, але там війна, і не тільки там, а по всьому Донбасу, гинуть хлопці. Навіть зараз повідомлення – під Смілою прорвали оточення – жодних втрат, яких жодних втрат як Вітька немає? – говорить друг Віктор Гурняка Назар Зелінка.
Друзі називають Віктора видатною людиною, людиною – легендою.
– Він викладався на всі сто завжди, він був відданий справі, він був відданий Україні. Останні роки, місяці, коли ми займалися волонтерською справою, він вишукував такі можливості, для нього не було нічого неможливого. Так само, коли ми йому говорили, навіщо тобі це, ти більше будеш корисніший тут, він перевіз тисячі касок, бронежилетів, десятки машин перевіз. Він казав, що я бачу, що там моє місце зараз, нічого не буде, все буде добре, чого Ви переживаєте, – каже Назар Зелінка.
Сумує за Віктором уся спільнота пластунів, хлопець був для них справжнім прикладом.
– Він нас виховував, перший раз я пішов в гори з ним. Він нас водив у мандрівку, завжди був усміхнений, енергійний, авантюрист, в доброму сенсі цього слова. Він завжди міг організувати людей, повести за собою. Він був прикладом для нас. Ми коли прийшли в Пласт нам було 14-15 років, йому – 19 і ми завжди на нього рівнялися у всьому, – пригадує друг Віктор Гурняка Любомир Шимків.
Пам’ять про Героя назавжди залишиться у серцях усіх хто знав Віктора Гурняка.
