додому Головні Знаймо своїх Героїв: Андрій Греськів із Борщева захищає кордони України із 2015...

Знаймо своїх Героїв: Андрій Греськів із Борщева захищає кордони України із 2015 року

605

Його разом із побратимами хотіли взяти у кільце російські окупанти, але українці не здалися та вибралися з пекла живими. Наступна розповідь про ще одного героя, з яким на Сході познайомився наш кореспондент Назарій Голуб. Родом військовий Андрій Греськів із Борщева. З 2015 року пішов добровольцем на фронт, а у 2022 продовжив боротися з російською армією. Сьогодні краянин захищає кордони Донеччини. Про життя на фронті та боротьбу з окупантами – читайте далі.

“В нас задача або щось підірвати або щось замінувати перед нашими позиціями.”

Таку головну тезу про специфіку своєї роботи розповів військовий Андрій Греськів на позивний “Хотабич”. Чоловік родом із Борщівщини – вступив до лав ЗСУ ще у 2015 році, з часом був демобілізований. Вже під час повномасштабної війни земляк повернувся на фронт.

“Мені зразу в ті дні подзвонив мій командир роти. Не спитався чи я буду вертатися, а спитався, чи тримати місце, тому, що багато було мобілізованих. І я сказав, що так, я вирішу оперативно справи і повернуся”, – пригадує Андрій.

Спершу Андрій був на Київщині, потім разом із побратимами відправився на Донеччину і вже майже 2 роки перебуває тут. Пригадує: перші місяці на фронті, були дуже важкими.

“Тут дуже гаряче було, дуже динамічні бої, динамічний розвиток подій. Ми виїжджали, мінували, наші йшли штурмувати, ми так само виїжджали штурмувати, бувало таке, що було 3-4 виїзди за добу, було таке, що ми жили там повністю”, – розповів воїн.

Під час розмови, Андрій пригадує ситуацію, коли вороги під час бою намагався взяти їхню групу у кільце. Військовий говорить: тоді він зрозумів, що шанси вижити дуже малі, але дивом вдалось врятуватись.

“Нас потихенько зганяли всіх докупи. Тоді ще був мій побратим Сергій (він вже звільнився по стану здоров’я),  ми з ним тоді зрозуміли, що то вже все, що нас не випустять, і потенційно ми вже двохсоті. Ми тоді прийняли рішення виходити на автомобілях. Автомобіль не помітили, там пилюка була, тоді ми чудом вийшли”, – поділився пережитим Андрій.

Військовий розповідає: зараз місцеве населення Донеччини стало більш проукраїнським у порівнянні із 2015 роком.

“Старше покоління мабуть ще чекає росію, ось ці пенсіонери. Але в загальності, люди дуже змінилися: переходять на українську мову, стали добріші. В нас сусіди дуже добрі, допомагають. Так само ми їм допомагаємо продуктами, чи когось треба завезти”, – зазначив воїн.

Від першого шлюбу в Андрія є двоє дітей. На їхню честь Андрій зробив на лівій руці татуювання. Зараз на захисника у тилу чекає кохана Юлія. З нею Андрій познайомився випадково, але чоловік запевняє: відразу зрозумів, що це саме та людина, з якою буде комфортно.

“Майже кожний день з нею на зв’язку по можливості. Дружина мене прекрасно розуміє, як ніхто, тому, що вона з Маріуполя, з міста, яке є прифронтовим. Вона чудово знає, що таке війна, що таке вибухи”, – розповів про кохану військовий.

Андрій перш за все надіється якнайшвидше повернутися до коханої дружини та проживати із нею мирні будні. У перемогу України вірить, але для її наближення, говорить, потрібно усім українцям бути об’єднаними, як у лютому 2022 року.