Життя після війни. Для демобілізованих солдатів воно не таке як раніше. Тож зазвичай вони потребують психологічної допомоги. Як не поранити словом військовослужбовця, чого уникати у розмові із ним?
Повернувшись із фронту, бійцям треба заново вчитись жити у мирному суспільстві. До них, нових, вже інших, не звикли знайомі, співробітники, родина та навіть дружини, які за час відсутності солдата взяли на себе його обов’язки.
– І вона чекає, що прийде чоловік, він візьме частину роботи її на себе. А воно насправді не так, приходить практично зовсім інакша людина, яка потребує допомоги і підтримки, дуже часто з контузіями, травмами і так далі. Виникають проблеми в сім’ї і ,на жаль, відсоток розлучень в сім’ї серед сімей демобілізованих дуже високий, – розповідає волонтер штабу Самооборони Майдану Тернопільщини Ліля Мусіхіна.
Демобілізовані бійці не завжди розуміють, що в них є психологічні проблеми. Не розуміє його, часто, дивної поведінки і оточення. Реакція суспільства ранить солдата. Всі ведуть себе так як завжди, або намагаються дати пораду, пригощають алкоголем, не розуміючи що людина, яка довго була в стані стресу, може швидко спитись, співчувають, і цим заганяють військовослужбовця в глибоку депресію чи не допомагають взагалі, вважаючи, що людина сильна, бо у нього немає видимих поранень.
– Досить часто солдати підранюються під ознаки пошани. Коли вони приходять чи до школи чи на державне свято організоване і отримують дуже багато почестей, аплодисментів, подяк, квітів. І через годину-другу стикаються з абсолютною байдужістю до їх реального фізичного стану, – розказує психотерапевт, координатор центру психологічної допомоги “Крок назустріч” Любов Медведь.
Потрібно турбуватись про емоційний стан кожного солдата і бути уважними до кожного з них, наголошують психологи. Передусім, це стосується держслужбовців чи медиків.
– Написати великими буквами, якщо солдат не може прочитати на дошці оголошень, повторити декілька раз або дати список в руки, коли він забувається і по 5 раз приходить, бо йому не вистачає якогось документа. Можливо, не ставити в першу чергу режим, як основу лікування, а увагу до солдата.Можливо, не потрібно ту палату мити в 6 годині ранку, коли солдат до 5 ранку ходив по коридору, бо не міг виспатись. Можливо, ця гігієна може трішки постраждати, але емоційний стан солдата покращиться, – говорить Любов Медведь.
Зараз, каже Любов Медведь, багато солдат їй говорить, що вони бояться новорічних свят. Новорічна символіка, відчуття свята, гучні колядки і феєрверки не співпадають із їх внутрішнім станом.
– Солдат переживає дуже багато речей, які він не встиг пережити на війні. Він відсипається, йому потрібно не 8, а 10, 12, 16, залежно від того, що з ним було на війні. Він хоронить товаришів, яких загинуло дуже багато і йому потрібно пережити цей траур. І правда, можливо, суспільство не розуміє, як можна переживати по людині, з якою пробув 3 дні в окопі і її не стало, а насправді ця людина може бути дуже цінною, – каже Любов Медведь.
– Нарешті наше керівництво збройних сил зрозуміли, що потрібно психологів вводити в штат наших військових комісаріатів, і вони вже богу дякувати є з жовтня місяця. Тому ми не гаючи час з жовтня і по сьогоднішній день провели декілька тренінгів по навчанню тих людей тим всім нюансам, які потрібні в застосуванні щодня, щохвилини, щогодини на своїх робочих місцях, – додає старший офіцер групи по роботі з особовим складом та громадськістю обласного військового комісаріату Олена Величанська.
Демобілізовані військовослужбовці можуть переживати почуття вини, неповноцінності. Їм потрібно зрозуміти себе наново і почати нове життя. Сприяти йому в цьому повинні близькі люди. Саме вони повинні бути уважним, терплячими та допомогти солдату пересилити себе та таки звернутись за психологічною допомогою.
