Україна хоронить героїв. Устиму Голоднюку, який загинув вісімнадцятого лютого під час боїв у Києві, було дев’ятнадцять, він мріяв бути віськовим. Тому від поїздок у Київ його не могли відговорити ні батьки, в яких був єдиним сином, ні родичі. Хлопець був впевнений, що саме із ним точно не станеться нічого.
– Казав: «А хто, коли не я?» Я хочу, щоб були зміни в країні, я хочу, щоб мої діти жили в іншій країні, не такій корумпованій, а в європейській. Де існує право, де людина – це є цінність, – пригадує родич Ігор Кінах.
Родичі розповідають, що Устим в Києві вибився з сил та дуже схуд. Тому батько поїхав за ним, аби хоч на трохи забрати додому. Ще о 9 говорив із ним по телефону, об 11 – мали їхати додому. Своїм побратимам юнак сказав: ще один раз йду в атаку і їду додому, хлопці, трохи відпочину. Під час цієї атаки він і поліг. Снайпер стріляв прицільно в око, говорять родичі, але схибив і вцілив в лобову кістку.
– Куля зараз знаходиться в батька. Куля пробила голову насквозь, розтрощила череп. Насквозь пробила каску. В нього каска була, значіть, миротворця, каска голубого кольору, тому снайпер вибрав іменно його, – каже Ігор Кінах.
Устим Голоднюк навчався у Бережанах в технікумі. Сподівався одружитись, коли в Україні настане мир.
