Головна суспільство За похованнями турків-військових доглядають українці у с. Гутисько Бережанського району

За похованнями турків-військових доглядають українці у с. Гутисько Бережанського району

1392

Україно-турецькі відносини сповнені легенд, міфів та стереотипів. Найперше згадується історія споконвічного протистояння християн та мусульман. Але направду два народи не лише ворогували. У стосунках України та Туреччини є місце співпраці, допомозі та взаємоповазі. У кількох українських селах Бережанського району та сусідньої Івано-Франківщини місцеві мешканці вже багато десятиліть доглядають могили турецьких солдатів, які загинули в роки Першої світової війни. Про те, як християни шанують пам'ять померлих мусульман, наш репортаж із села ГУтисько Бережанського району.

У мальовничих лісах Бережанщини на початку минулого століття вкотре перетнулись історичні дороги турків та українців. Під час Першої світової війни Османська імперія була союзником  Австро-Угорщини проти Росії. Наприкінці липня 1916 року 15-й корпус турецької армії, а це близько сорока тисяч солдатів та офіцерів, прибув на Галицький фронт. Турецькі підрозділи розташувались вздовж річки Золота Липа на південний захід від Бережан.

Сусідами турків стали підрозділи Українських Січових Стрільців. «Турецьке військо виявилось дуже хоробрим, а його старшини були культурними європейцями…» – писали учасники тих подій. За час боїв у Галичині турки зарекомендували себе як стійкі та відважні вояки. Але і втрат вони зазнали чималих. Лише впродовж вересня 1916 року турецький корпус втратив 95 офіцерів та майже 7000 солдатів. Багато поранених у боях померли в госпіталях Львова, Кракова, Відня. Ховали їх також на Галичині.

До 1939 року турецькі кладовища доглядали та шанували. А потім на ці землі прийшла друга війна, з’явились інші могили та нова влада. За багато десятиліть турецькі  поховання вкрила висока трава і понівечене каміння. Але людська пам'ять міцніша за крицю.

Оксана Габруська, журналіст: "Україно-турецькі відносини – це не лише романтична історія кохання найвизначнішого правителя Сходу XVI століття Султана Сулеймана та української дівчини Насті Лісовської, яку світ знає як Роксолану. Дороги двох народів за багато десятків століть перетинались неодноразово. Між нами було різне. Велич та занепад, угоди про співпрацю та підступна зрада, відвага, яка часами межувала з безумством, та всеохоплюючий страх. Сьогодні українці та турки намагаються пам’ятати уроки історії. Аби впевнено жити та сміливо йти у майбутнє".

Колись польське, а тепер лемківське село Гутисько на Бережанщині, де повітря пахне різнотрав’ям, айстрами та медом. Тут люди, пам'ятаючи власну історію переселення, шанують пам'ять похованих у селі турецьких солдатів. У 2004, довідашись про поховання земляків, сюди приїхали представники посольства Туреччини. Мар'ян Михайлишин, хата якого найближче до поховання, прийшов попередити гостей, що у траві є змії. Йому подякували і попросили допомогти. Чоловік не відмовив.

Мар'ян Михайлишин, доглядає кладовище турецьких офіцерів у с.Гутисько Бережанського району: "Вони до мене звернулись, чи не можете покосити. Можу. Знов приїхали. Можете дерева почистити. Можу. Так я став наглядачем. Потім почалась реставрація. Сьогодні є шість турецьких кладовищ: Рогатин, Пуків, Верхня Липеця, Лопушня, Гутисько, Мичищі".

У Гутиську кладовище особливе. Тут поховані офіцери. Ось це могила турецького генерала. А ці кам'яні головні убори турецьких офіцерів колись були на кожному надгробку. Скільки їх – стільки і поховань. Ми нарахували 67. Турки поіменно знають усіх захоронених. Тому в далеке українське село приїздять онуки і правнуки загиблих та померлих в Галичині військових. Представники турецького посольства, студенти, які навчаються в Україні, іноземні журналісти. Гостям у Гутиську завжди раді.

Мар'ян Михайлишин, доглядає кладовище турецьких офіцерів у с.Гутисько Бережанського району: "Люди культурні, виховані. З того, що я бачив. Курить один-два. Ніхто не п'є. Люди ввічливі, культурні. Даже не знаю, з ким їх порівняти. В нас на Україні таких людей дуже мало".

Реставрують поховання за гроші Туреччини. Іноземці вдячні місцевим мешканцям за відновлені могили мусульман, тому при потребі радо допомагають християнам.

Мар'ян Михайлишин, доглядає кладовище турецьких офіцерів у с.Гутисько Бережанського району: "Наприклад, Пуків. Там цвинтар на горі. Прямо на території українського цвинтаря. І коли турки почали реставрацію, священик попросив, щоб допомогли. І вони вирішили допомогти. Вони дорогу висипали, вони виділили гроші на хрест. Вони дуже мають содружество. Не мають ніякої противодії в релігії".

Допомагали турки і громаді Гутиська. Пан Мар'ян згадує про гроші для місцевої школи і на облаштування цілющого джерела, воду з якого у селі називають срібною. Ніхто не знає, відколи б'є срібне джерело у Гутиську. Майже століття в цьому українському селі спочивають турецькі солдати. Вже сім десятків років переселенці з Лемківщини називають Гутисько батьківщиною і згадують покинуті села в Польщі. В селі пам'ятають та поважають минуле. Гідно живуть сьогодні та впевнено говорять про майбутнє.

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here