Юлія Чупик (Грищук), 24 роки, с. Ігровиця Тернопільський р-н
Любов – як спасіння
Зашуміла тихесенько у гаю ліщина.
Похилилася додолу червона калина.
Сяду, собі як згадаю, аж серденько крає,
Що любові братерської Вкраїна не має.
Безпощадно іде брат та на свого брата,
Гірко плаче, знедолена, Україна-мати:
“Хіба ж дітей не любила, їх не колихала?
Я ж їм, ріднесеньким, душу віддавала…
У садочку, біля хати, на гілці калини
Викохувала долю кожної дитини.
Барвистими квітами дорогу стелила,
Щасливої долі у Бога просила.
Боже, весело сьогодні весна розцвітає,
Струмочки біжать… А десь там, за гаєм
Небо чорне, оповите димом.
Діти мої гинуть, нещасні, під тином.
Кого знайшли, а кого немає кому поховати –
Залишилася руїна від рідної хати.
Серце крається, кров`ю обливає.
Де ж та доля, що просила? Немає… Немає…”
Люди прокиньтеся та очі протріте!
Страшного диявола з душі проженіте.
Хай любов у серці пускає коріння,
Бо яке коріння, таке і насіння.
Святе письмо вчить нас ближнього любити,
Бути милосердним та у мирі жити.
Не зректися батька свого, мами,
Брататися з усіма сестрами й братами.
Бо ми – Українці, велика родина,
Від діда до батька, від батька до сина.
Сьогодні надія наша не згасає,
Що любов породить мир понад небокраєм.
Бо як не будуть любитися між собою люди,
То й родини щасливої на Землі не буде.
