Головна суспільство Вшанували пам’ять краян, замордованих більшовиками у казематах Тернопільської тюрми

Вшанували пам’ять краян, замордованих більшовиками у казематах Тернопільської тюрми

271

73 роки минає цьогоріч з часу, як перед приходом німецьких окупантів більшовики замордували тисячі наших краян у казематах Тернопільської тюрми. Останки українських патріотів нині покояться у братській могилі на Микулинецькому кладовищі. Щороку, на початку липня, там проводять мітинг-реквієм і служать панахиду за невинноубієнними. Відзначили пам'ять жертв сталінських репресій і цьогоріч.

Про те, що тут похований 19-річний Петро, його родичі дізнались тільки після здобуття Україною незалежності. Пані Марія, про свого дядька знає з розповідей мами, адже загинув він ще в 1939-му.

– Старшого брата, його Михайло звати, його хотіли забрати. Він вже був жонатий, була сім'я, а хотіли забрати, бо вивозили в Сибір в той час. А цей був молодший, 19 років. І старший заховався, і помилково попав оцей Петро, – розповідає племінниця закатованого Петра Дмитраша пані Марія.

Він поліг, як і тисячі українців, за свою любов до рідного народу, від рук тих, хто мав би визволити їх з польської неволі і об'єднати в єдину Українську державу. Натомість, використавши архіви з інформацією про організації, громадські рухи і національно свідомих людей, радянська влада почала масові арешти. Били своїх, щоб чужі боялись. Під удар попала навіть комуністична партія Західної України, яка вірою і правдою служила Москві, розповідають історики.

– Більшовики, компартія, совіти зробили все, щоб ми плакали, і плакали дуже чорно. Коли вони прийшли сюди, наші люди наївні, рільники… Зустрічали з хлібом-сіллю, з нашими синьо-жовтими прапорами, з квітами. І раптом через пару днів почалася зачистка, – говорить голова Тернопільського обласного товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса Богдан Хаварівський.

За 20 місяців перебування радянської влади, по всій Галичині арештовано 60 тисяч інтелігентів. Це студенти, священики, люди з вищою освітою. Було виселено більше мільйона людей. Лють більшовиків арештами і виселеннями не обмежилась. По собі вони лишили біль і сльози. І тисячі жорстоко закатованих. Їх тіла насипом лежали і в тернопільській в'язниці, яка тоді знаходилась підвалах на вулиці Сагайдачного.

– Торкнулося всіх. По селах почали їздити вози, на яких трупів шукали по китиці, родинці, зубу, взуттю, білизні. Але в кожній хаті, не було села на Тернопільщині, щоб не було там болю, жалю і оплакування, – каже Богдан Хаварівський.

– Мама моя приїжджала, тобто сестра його, вона на 2 роки старша була, приїжджала сюди, щоб впізнати, але настільки вони були знівечені, що важко було впізнати, єдине, що по одягу, – пригадує пані Марія.

Останки українських патріотів нині покояться у братській могилі на Микулинецькому кладовищі. Щороку, з 1989-го, тут, проводять мітинг-реквієм та панахиду за невинноубієнними жертвами сталінського режиму. Історія повторюється, кажуть сучасники, і визнають, нічого нас не вчить, адже і тоді, і тепер, причиною страждань стає "старший брат". Для нас же біда не може бути чужою. Особливо, коли вона стосується нашого народу.

Коментарі

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here