Три роки рідні не мали жодної звістки. Історія Володимира Мотики з Підволочиська — ще одне нагадування про те, скільки зусиль, терпіння й віри стоїть за кожним поверненням бійців з ворожого полону. 56-річного чоловіка чекали вдома.
Щодня ця церква в Підволочиську на Тернопільщині молилася. За Україну, за перемогу та бійців, які тримають оборону. Просили й про повернення додому всіх військовополонених.
Віряни не припиняли вірити й надіятися, що повернеться додому і їхній земляк Володимир Мотика. 56-річний боєць у в перші дні повномасштабного вторгнення добровільно приєднався до лав ЗСУ. У червні 2022 року потрапив до ворожого полону. Після трьох років невідомості — 10 червня 2025-го родина отримала довгоочікуване сповіщення: «Звільнений з полону».
– Я дякую і отцям нашим, і людям, всім моїм односельчанам, які молилися, які дійсно чекали на моє повернення. І Бог почув наші молитви, бо молилися і вони, і ми в полоні. Бог почув молитви і повернув мене до мого дому, до мого селища, – каже звільнений із полону ВОЛОДИМИР МОТИКА.
– Всі священники і всі люди молилися, щоб мій син вернувся. Та не тільки мій син, щоб всі вернулися. Треба далі продовжувати молитися за наших тих, хто в полоні і за тих, хто пропав безвісти. Саме основне, щоб закінчилася війна, – розповідає матір звільненого з полону ОЛЬГА МОТИКА
Молитви і віра були не єдиним. Дружина Володимира разом з іншими жінками, чиї чоловіки були в полоні, писали листи, зверталися до Папи Римського, Червоного Хреста, ООН, омбудсмена. Робили все, аби про їхніх рідних не забули.
– У сьогоднішній день Господь ще більше показує суперечливість нашого буття. Якщо людина думає, що досягла все, то в одну мить ми можемо втратити все: і матеріальні надбання, і успіхи кар’єрні… І лише віра у Бога, молитва допомагає віднайти душевний спокій, душевний мир, – ділиться дружина звільненого з полону СВІТЛАНА МОТИКА.
Сам Володимир каже — жодного дня не втрачав надії. Щоранку, навіть будучи у полоні, разом з побратимами молився. Тепер продовжує це робити і в рідній церкві — у Соборі Святої Трійці. Тут, під час служби, бійцю вручили Біблію та ікону — як оберіг і символ віри, яка витримала полон.
Ця історія — не лише про повернення з полону. Вона — про підтримку громади, про щоденну роботу рідних, які не здавалися. І про віру, яка тримала, коли не було нічого іншого.