Особливо допомогли українцям за кордоном зберегти національну свідомість, рідну мову, традиції та звичаї священики Української греко-католицької церкви. Часто для парафіян священики були вчителями, адвокатами, перекладачами і громадськими діячами. Відмовився від наукових ступеней та присвятив своє життя служінню людям та парафії і вікарій Української греко-католицької церкви у Славонії і Сремі в Хорватії Іван Барщевський. Він зберігає у своїй пам'яті та у величезній колекції книг історію українців на Балканах.
Отець Іван Барщевський народився у Боснії у 1941 році. Закінчив семінарію, навчався у Загребі, писав наукові праці з філософії та теології. У 1967 році отець Іван нарешті здійснив свою дитячу мрію – поїхав в Україну. Чоловік розповідає, люди часто повторювали: "А бувало у нас в Галичині…". Тож Іван Барщевський вирушив в дорогу, аби нарешті побачити ту Галичину. Побував отець Іван у рідному селі, звідки пішли Барщевські, Накваша, а також у Львові.
– Був у єпископа. Я знав, що він єпископ. А я йому признався, що я богослов. З ним йшов відправляти. Він ходив, відчиняв хвіртку ключом. Я нікого не хотів бачити, щоб випадково не мусів пізнавати якби що. Знаєте, бо він був випущений якраз, але потому його знов заперли були, – розказує вікарій УГКЦ у Славонії і Сремі Іван Барщевський.
П'ять років Іван Барщевський був парохом у Дев'ятині в Боснії, пізніше владика направив його у Хорватію в Славонський Брод. Отець Іван жартує: священик надокучає прихожанам. Спочатку робить з них греко-католиків, потім українців. Велика любов Івана Барщевського – це книги. Розповідає, як був студентом міг і сорочку заміняти за книжку. Тож книжок назбиралося багато. Є у колекції Івана Барщевського і чимало старовинних, раритетих видань: "Кобзар" Тараса Шевченка, виданий у Львові у 1907 році, журнали "Зоря галицька", "Науковий вісник" та інші. Нам вдалося побачити лише частину книгозбірні, яка розміщена у парафії, а ще частину книг Іван Борщевський зберігає вдома. Якщо побуваєте у Славонському Броді обов'язково зустріньтеся з цим чоловіком і подаруйте йому книжку.
– Люблю книжку і збирав книжки. І ціле своє життя тільки з книжками, знаєте. І з другим всім, але збирав, шукав, і по селі ходив, в нас кажуть по вишках, по піддашшях, чи по хлівах, де я знав. Бо була читальня в нашім селі. А партизани викинули книжки. А люди ті книдки, то мама вночі йшла і позбирала і давали одні другим читати, бо не було що, – каже Іван Барщевський.
Все своє життя Іван Барщевський присвятив служінню на парафії. Він плекав у серцях людей любов до всього українського. Іван Барщевський заперечує, що асиміляція головна проблема української діаспори. Натомість великий негатив вбачає у глобалізації суспільства. Чоловік каже, такий напрямок розвитку вибрав увесь світ. Стара генерація, на думку священика, живе з більшим ідеалізмом у серці, з любов'ю. А сучасний світ визнає лише гроші, не готовий для пожертв заради вищих цілей. Тож отець Іван закликає зупинитися і задуматися.
– Робота – робота не є ціль собі. Що ти будеш робити? Кому принесеш те, що зробиш? Не додумають від початку до кінця. Занехаялося, затратилася людяність. Ті основні людські елементи: чесність, працьовитість, вірність, – розказує вікарій.
