"Нашого цвіту по цілому світу" – так каже українська приказка. У цьому переконалась делегація Української Всесвітньої Координаційної ради. Наприкінці жовтня голова ради Михайло Ратушний та знімальна група телеканалу TV-4 відвідали українські громади у Хорватії, Сербії, Боснії і Герцоговині. Українська діаспора у цих країнах є однією із найстаріших у Європі. Перші наші земляки приїхали туди ще на початку ХХ століття. Зараз у цих країнах живуть українці вже четвертої та п'ятої генерацій. Чи пам'ятають нащадки про свої українські корені? Чи бережуть традиції і плекають мову? Ми розпочинаємо серію матеріалів Марії Пачковської та Антона Киричука про життя українців на Балканах. Перша країна, куди завітала делегація Української Всесвітньої Координаційної ради – Хорватія.
Запитання, яке нам ставили найчастіше у Хорватії: "Розкажіть, як там в Україні". Ці люди стежать за усіма новинами, політикою, економікою, аналізують і дискутують. Більшість українців, яких ми зустрічали, були в Україні, віднаходили села і міста своїх батьків, дідів чи прадідів. У Хорватію наші земляки приїжджали переважно на заробітки. Догляне старого і зостанеться при хаті. Але не дуже українців тоді шанували. Місцеві мешканці ставилися зверхньо, називали їх "галіциянами". А українці ще тоді збиралися разом, святкували, співали, згадували свою батьківщину.
– Одна шукіца мені розказувала тутейша. Як ваші співали, а як танцювали. Господи, вони як зійдуться десь на подвір'ю, каже скрипка, бубен, співають, танцюють, а дівчата файні, чобітки, коліна голі, а наші чоловіки, каже, приходять і парят вочі. Баба прийде хлопа за… : "Додому пішов, знаєш". Таке… Наші були модерні, – пригадує вікарій УГКЦ у Славонії і Сремі Іван Борщевський.
Українці як могли зберігали у своїх родинах і любов до мови, і традиції. Жодне свято не обходилося без української пісні. Немалу роль у процесі збереження самоідентифікації зіграла церква. Тут кожне село чи містечко, де живуть українці, має греко-католицьку церкву. Ще тоді однією із причин асиміляції українців, стали змішані подружжя.
– З самих початків почали мішатися подружжя. Наші м'ягкі вжене хорватку, прийде – хата хорватська. Вже української мови не чуєш, вже вона свої порядки, знаєте, які жінки. Так ті хорватки нашим. А наша віддасться за хорвата, то шо вона, вона пішла в заможну фамілію. Вона є хтось і шось. Поставить дукати на себе, вона мусить бути велика хорватка, – розказує Іван Борщевський.
За даними останнього перепису населення, який проводили у Хорватії в 2001, тут проживає близько 2 тисяч українців. Але за підрахунками представників українських товариств це число значно більше. У Хорватії живе близько 4 тисяч українців. У них є греко-католицькі храми, українці збираються у товариства і так зберігають свою мову, культуру і традиції. У Хорватії є приказка: "Якщо ти себе поважаєш, то і хорват тебе поважає". Українська діаспора тут – у повазі.
Усі українці, які нам зустрічалися, досканало знають і про дідів, і про прадідів. Звідки приїхали, куди і як їм жилося. Частину почутих історій ми обов'язково розповімо в наступних сюжетах. Ці люди щиро вірять і сподіваються, що про них довідаються далекі родичі, почують односельчани. Українці у Хорватії і надалі збираються у громади, разом проводять вільний час, а ще ведуть активне громадське життя. Громада має свій власний журнал: "Вісник української громади в Хорватії".
– Щоб залишилися у нас ці корені, щоб люди знали хто такі українці, щоб показували тут хорватам у Загребі і тут навколо, що українці можуть, що таке українська культура, спів, танці. Все, що можна про Україну розповідати і показати, яка культура України і що означає бути українцем, – розповідає голова Української громади міста Загреб Андрій Павлишин.
Хорватське законодавство лояльне до національних меншин, а отже і до українців. Держава не лише дає можливість ідентифікувати себе за національністю, а й підтримує діяльність громадських організацій фінансово.
– Уряд і держава фінансують національні меншини, а так і українську національну меншину, локальні самоврядування також фінансують національні меншини. Так що маємо достатні фінансові ресурси. Завжди може бути краще. Але стільки, скільки виділяє уряд Республіки Хорватії, то Хорватія може дуже пишатися своїми правами для національних меншин, – каже депутат міської ради Загреба від української національної меншини Віктор Филима.
Одна із проблем, з яку намагаються подолати зараз українці у Хорватії, – асиміляція. Дітей та молодь залучають до громадського життя. Але вже зараз українську мову знають далеко не всі.
– Загальне швидке життя, в якому з'явились різні медіа, всю молоду генерацію цілого світу, а відтак і діаспору, забирає на свій бік. І ті традиційні, класичні відношення до нації, до народу на якийсь спосіб модифікуються. Молоді вони ту дивляться, але не беруть таку активність, окремо у великих містах як Загреб, як ми раніше. У менших містах ще все розвинене національне життя. Співають, грають, танцюють, залежно від числа, – пояснює професор, депутат IV скликання Хорватського Сабору, член Української громади міста Загреб Борис Гралюк.
Делегація Української Всесвітньої Координаційної ради намітила цілий ряд завдань у Хорватії. Це і отримання статусу закордонного українця, будівництво Українського дому у Вуковарі, навчання молоді в українських вишах, а також збереження української мови, звичаїв та традицій.
– Ситуація після війни, після розвалу Югославій змінилася. Єдине національне тіло, яке мало між собою хороші контакти і в Хорватії, в Сербії, Боснії і Герцоговині, зараз поділені на три держави. Тому ця поїздка ставила за мету допомогти сконтактуватися між собою українській національній меншині у цих державах. Але є дружні, родинні зв'язки, традиційно ці громади між собою пов'язані, – розповів голова Української Всесвітньої Координаційної ради Михайло Ратушний.
TV-4
