Біг як символ пам’яті, вдячності й сили. У Тернополі відбувся щорічний забіг «Шаную Воїнів. Біжу за Героїв України». Цьогоріч він зібрав понад тисячу учасників – ветеранів, військових, дітей, родини загиблих Героїв та небайдужих містян. Усі вони долали дистанцію не заради результату, а щоб вшанувати тих, хто віддав життя за свободу та кордони нашої держави. На заході побувала і наша знімальна група.
Їхні імена назавжди закарбовані у пам’яті. У Тернополі відбувся патріотично-спортивний забіг «Шаную Воїнів. Біжу за Героїв України», який уже восьмий рік поспіль об’єднує українців і який став традицією вшанування тих, хто віддав життя за свободу та спокій нашої країни. Ніна Гвоздик прийшла на забіг разом із сином Віталієм, щоб згадати найріднішого – свого чоловіка. Вона розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення чоловік повернувся з-за кордону, щоб захистити сім’ю, але його військовий шлях обірвався у грудні 2022 року під Бахмутом.
“Минулий рік ми були також на цьому забігу. Нам дуже сподобалося. Дякуємо організаторам, адже не тільки ми, а і всі пам’ятають Героїв нашого міста, нашої держави”, – розповідає дружина загиблого Володимира Гвоздика Ніна Гвоздик.
Аби вшанувати пам’ять спецпризначенця Віктора Мельниченка до забігу долучилася Ліля Кондрат. Жінка каже, щороку старається брати участь у цій ініціативі. Цьогоріч обрала дистанцію – 5 кілометрів. Ділиться, для неї це спосіб привернути увагу до пам’яті загиблих та показати суспільству, що поліція теж воює і що не варто ділити людей за заслугами чи професіями.
Цьогоріч забіг об’єднав понад 1000 учасників – ветеранів, військовослужбовців, їхні сім’ї, родини Героїв, поліціянтів, рятувальників, дітей та інших небайдужих містян. Наймолодшому учаснику всього 2 роки і 3 місяці. Кожен біг із ім’ям загиблого захисника чи захисниці на грудях, а дистанцію обирав самостійно: 2, 5 або 10 кілометрів.